Саме з цієї точки, звідки знімкував колись відомий фотокор РАТАУ Володимир Фалін (це його світлина), я вперше в житті влітку 1973 року побачив площу Ленінського комсомолу (нині — Європейська) і величний Хрещатик. Щойно зійшов із трапу пришвартованого біля столичного річкового вокзалу пароплава Херсон – Київ і пішки піднявся Володимирським узвозом до філармонії, щоб далі торувати свій шлях до приймальної комісії Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
У шкільному портфелику – документи, які новоспечений випускник Бериславської середньої школи № 1 привіз до столиці для вступу на омріяний факультет журналістики…
Завчасно запасся картою Києва і ще на пароплаві, яким «чургикав» по Дніпру аж 3 (!) доби, визначив маршрут, яким буду йти пішки до університету. Принципово не хотів сідати у громадський транспорт, бо ж хотів побачити столицю України не з вікна трамвая чи тролейбуса, а ніжками-ніжками…
Стоячи на цьому місці 48 років тому, я ще не знав і навіть не гадав, що після закінчення КДУ (а вступив до 
нього лише з другої спроби), як молодий спеціаліст, отримаю направлення на роботу в Головну редакцію радіомовлення на Київську область Українського радіо.
У той самий будинок № 6 на Хрещатику, над яким, бачите, бовваніє телерадіовежа. Насправді ж, вона була розміщена трохи далі – на вулиці Малопідвальній, впритул до вулиці Новопушкінської (Б.Грінченка)… І що в цьому будинку, на третьому поверсі, я пропрацюю загалом (з кількома перервами, пов’язаними з переходом на вищі посади) майже 24 роки. Хіба ж це не доля?
Чому про це згадав?
Просто кілька днів тому у фейсбучній спільноті «Поважні» мій товариш і однокурсник Микола Канішевський влаштував серед користувачів групи квест щодо того, як раніше називалась Європейська площа. І так сталося, що я першим дав вичерпну і правильну відповідь: Кінна, Театральна, Європейська, III Інтернаціоналу, Сталіна, Ленінського комсомолу. За що отримав від подяку, і аж… 15 лайків.
Хоча у тому нічого дивного не бачу. Пропрацювавши стільки літ у будинку з видом на Європейську площу, мусив достеменно знати її історію. Сам Бог велів! Ось такі спогади навіяла ця звичайна чорно-біла світлина…
Григорій Южда
