«Може, у вас знайдеться порожня коробка, щоб запакувати книжки?» — питаю молодого бармена.
«Знайдеться. Кажуть, що ви письменник».
«Кажуть».
«Я ще не бачив живого письменника».
«Вони — як ваше пиво, є живі й неживі».
«Хочете пива?»
«Ні, дякую. Пиво я пив у вашому віці».
«Тоді, мабуть, малий був вибір?»
«І мало грошей».
«Розумію. Я куплю вашу книгу».
«Це не обов‘язково».
«Подарую своїй дівчині. Вона дуже любить читати. А потім переповідає мені. Навіть цікавіше, ніж там написано».
«Гарний вибір», — кажу.
«Вибір книги?»
«Ні, дівчини».
«Ви гадаєте?»
«Впевнений. Не втратьте її».
«Дякую. Мені важливо було почути ці слова… Хочете віскі?»
«Ні, я не розумію цей напій. А він мене тим більше».
«Шкода. Я ще не пригощав живих письменників».
«Тоді наливайте вина. Скільки того життя…»
Мирослав Дочинець
