Ми — настільки співоча нація, що на Євробаченні нас уже сахаються! В селі, коли до співу діло дойде, то люди забувають і випивать, і їсти. Нема коли. Так і вертаються додому. Наспівані… Голодні, тверезі, злі… В мого покоління головна проблема така: як правило, ніхто не знає жодної пісні далі першого куплєта…
Привʼязали Галю до сосни косами…
А що воно далі з тою Галею трапилося? Чи згоріла? Чи відвʼязалась та втекла? Чи може, хто погасив? Хрен його зна… Нема розвʼязки. Неізвєсно!
Всі знають цілком тільки «Ти ж мене підманула», але все одно до кінця її ще жодного разу ніхто не доспівав. Бо вже на «четвері» неодмінно знайдеться хтось, хто скаже: «Давай краще оцю!».
— Та, давай!
А в «оцій» хлопці коней, як порозпрягали, то так вони розпряжені й стоять цілими роками й десятиліттями. А той пішов копать криниченьку, і невідомо чим діло кончилось. Інтрига! І під копитом камінь тріснув… Хвате! Коротка народна, загадочна пісня про камінь, та й годі…
В етнографії цей пласт культури колись називатиметься «культурою недопитих пісень»…
Віталій Чепинога
