«Товариші інваліди творчости», я, звісно, розділяю думку, що «мама твереза» — то рідкісна графоманщина, себто сам текст, проте мова об попмузиці, яка за визначенням є загальнодоступною, охоплюючи всі види навіть не музики, а музикування, тобто аж ніяк не надається до текстового аналізу, бо текст тут є вторинним компонентом.
Тому доста с*атись, показуючи своє філолоґічне фе, тим паче радячи, як пан Юрій Винничук, брати якісну поезію: Півоваров уже переспівав Шкурупія, мало вам? Зійдіть трохи з високих полиць: основній масі населення нас*ати на зміст, на текст, на те, чи дуже воно якісно, чи ні – їм головно, аби «качало», «вставляло», викликало емоцію (навіть у вас, високопапних, викликало, раз обговорюєте).
І це не лише в Україні. Ніхто не вслухається в оті слова, тим паче не знаючи мови. Те саме стосується і нішової літератури. І Жадана. І того ж таки “Щедрика” (того, що фільм). Усе це повинно існувати, аби оприявлювати наше існування світови на всіх рівнях. І лише на високій культурі ми далеко не заїдемо, бо значна частина населення всенької нашої Землі її просто не зрозуміє.
А щодо псевдонімів, ім’я того ж таки Шкурупія — українське? Ні. Але це аж ніяк нічого не змінює і не відміняє. “Все в глазах смотрящего” і наше відвічне незадоволення говорить лише про нас самих.
Зараз по цій землі, українській землі, кожна жінка, а особливо мати, іде, як по лезу. Це має сенс. Принаймні в моєму розумінні. Якби я не ставив до обидвох виконавець. Ми третє місце! Нас почули. І я за це вдячний.
Богдан Гасюк
