Під щільним прикриттям свободи слова, демократичного плюралізму, в умовах відвертої воєнної агресії Росії нас розстрілюють упритул, далеко від фронту. Антиукраїнський пропагандистський десант, закріпившись за всіма правилами військової фортифікації і маскування на відомих українських телеканалах і в інтернет-виданнях, власники яких не приховують своїх щирих симпатій до нинішнього керівництва держави-агресора і своє несприйняття геополітичних орієнтирів України, — той вишколений десант убиває наш дух, нашу єдність, нашу свободу, нашу волю до перемоги, наше прагнення євроінтеграції, наш державницький чин.
Я у НСЖУ з 1983-го. Відтоді, коли вона ще була СЖУ.
Знав усіх керманичів спілки на потиск руки, з багатьма склалися щирі стосунки. Були різні часи, різні скрути, Спілка перебивалася з хліба на квас, її пресувала влада, тяглися до її горла сіятельні табачники і нарциси адміністрацій президентів, дурноверхі «космонавти» у столичній владі.
За градоправління Черновецького телефонує якось світлої пам’яті Ігор Лубченко.
— Валерію, терміново дай такі-то документи! Ми висуваємо твою книжку «Столична «жабомишодраківка» на премію «Київ».
— Побійтеся Бога, Федоровичу! — не стримую сміху. — Це ж фейлетони і памфлети про Черновецького!
— Знаю. Але нам «зарубали» книжку, яку ми висунули, не подобається автор (називає прізвище), вимагають замінити іншою. Оце твоєю і замінимо.
І подали документи. І я, звісно, теж… Як фанера над Парижем. Але такого окрилення від цієї «прикрості» я в житті не відчував. Спілка професійно вмила самодурливе оточення «мера всіх киян».
Те, що відбувається нині в керівництві Спілки, мене відверто гнітить. Коли керманич тиражує у глупу ніч протести на рішення РНБО ледь не синхронно з його, того рішення, оприлюдненням. Розумію, що це персональна ФБ-сторінка, що є некеровані емоції — обурення, відчаю, страху, «окопної хвороби»…
Але ж, колего, Ви — керманич Спілки, об’єднання тисяч. Ви ж очолюєте виконавчі структури — секретаріат, правління, до Вас дослухаються, вас бачать. І кожне публічно озвучене слово — не суть важливо де — у «фейсбуці», у товаристві чи осібно, навіть у тому місце, де цар пішки ходять, — це сигнал, меседж, вільна чи мимовільна вказівка. Це форма тиску.
А ота поспішність, з якою це обурення вилилося у нічному синхронному плаванні з текстом рішення РНБО, ота запобіглива родова гарячка, може свідчити і про те, що хтось добре чимось тисне на Вас. Хтось із тих, од пропозиції яких Ви просто не годні відмовитися. А це вже сервілізм відкупний, який має кримінальну ціну. Це вже несинхронне плавання з Фемідою.
Я маленька цяточка у великій спільноті. Надто маленька, щоб здіймати хвилі протесту. Але мовчати не можу. Такий єзуїтський стиль спілчанського керівництва, така його угодовська «куряча сліпота», мені геть чужі і чужді.
Валерій Ясиновський
P.S.
Підтримую. Як членкиня НСЖУ з 1975 року. Обурена діями голови спілки, який від імені її — без згоди членів (до речі, аудит членства в НСЖУ давно ніхто не провадив)– транслює відверті фейки, маніпулює й провадить зовсім не журналістську, а пропагандистську діяльність, в унісон із політиками опзж.
Впевнена — і говорю про це публічно — час освіжити лави керівництва організаціі, нарешті, дати їй стати реальною Спілкою, а не засобом пропагандистської боротьби із журналізмом в руках політиків.
Ольга Герасим’юк
***
Якщо в членів правління СЖУ, секретарів є хоч крапля сумління, совісті, патріотизму, професійності – вони мають ініціювати процес із дострокового відсторонення Томіленка з посади голови Спілки. Це має бути – остання крапля в “діяльності” цього скороспілого вихреста.
Микола Гриценко
