Культура

Людина з нізвідки…

Почав читати Гертруду Стайн «Автобіографія Еліс. Б. Токлас», але відклав. Попри авторський кручений стиль нав’язування, переклад механічний (маю польський варіянт, можу порівняти). З того всього взявся перечитувати спогади Іллі Еренбурга «Люди, роки, життя» (книга 1, М. 1961).

Стайн пише про Париж з 1907 року, Еренбург про Париж з 1909-го. Але у нього треба продиратися між рядками. Зовсім опущена інтимна сторона життя: жінки виринають, як бандитки з провулка і зникають у нетрях, без історій і наслідків. Лиш імена: Таня, Ліза, Катя (яка народила йому доньку, але потім пішла жити до іншого), Шанталь…

Найцікавішими мені були окремі враження і замальовки, пов’язані з початком Першої світової війни:
«Натурниця Марго за звичкою роздягалася; якось вона мені сказала, що її мрія — стати королевою; я здивувався, вона пояснила: «Дурнику! Адже королеву кожний хоче згвалтувати»;
«Я виріс у поєднанні подвійного світла, і прожив у ньому все життя — до старості…»;
«(…) коли поміркувати про долю добровольців, можна сказати, що це була черга на смерть; але всі були веселі, співали, виклично кричали: «У Берлін!»;
«(…) вартує будь-якому товару, в тому числі гарматному м’ясу, стати дефіцитним, як люди перестають вередувати»;
«Тоді взагалі багато співали — і на вокзалах, і на вулицях, і в кафе. Вочевидь, у війни свої закони: у перші тижні всі співають, п’ють, плачуть, сваряться і ловлять шпійонів».

Єдине, що трошки дивує.
Цей київський жид (народився 1891 року в Києві) ніде не згадує України, хоча до Києва мав сентименти. Навіть прізвище Архипенка у нього позачасове і космічне, як людини з нізвідки…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.