Культура

Метання в імперській ополонці

Читаю Миколу Євшана про Пантелеймона Куліша…
І тут згадується великорос Костомаров:

1. «Зная Кулиша прежде как до безумия преданного Украине […], я принимал усилившуюся в нем в Петербурге привязанность к Малороссии за следствие долгого прожития вне Малороссии и вел с ним спор в намерении разуверить его историческими доказательствами»;

2. «Куліш справді відданий Малоросії, за що я з ним сперечався до особистостей. Він вважає, що малоросіяни, будучи розумово вищими від нас, великоросіян, одержать переважну перед нами довіру правителів, будуть займати почесні місця, переважать нас у науках, літературі, одним словом, все, чим буде гордитися Росія, все, що в ній буде чесного, справедливого, вірного цареві та вітчизні, все це буде переважно від малоросіян»

(Кирило-Мефодіївське товариство. Т. 1. Київ. 1990)

***
Навіть такий україноцентричний фаталіст, як Куліш, метався в імперській ополонці, шукаючи виходу. Йому бракувало не знань, а переконання.

Бо тільки Шевченко у суперечці з Костомаровим міг сказати: «Мені до сраки твої історичні джерела. Я чую серцем, що ти брешеш»…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.