Егеж, тяжке життя було в Селінджера (це я про фільм).
Бо мені тато ніколи не казав: «Нащо тобі писати? Невже ти думаєш, що маєш, що сказати людям?»
Хоча мене не друкували.
А коли я запихав до п’єцика пожмакані рукописи, які вважав нікудишніми, моя мама їх виймала, акуратно розправляла і складала до спеціальної валізочки. Потім її ховала під сіном на стриху.
А при цьому я був ніхто і звати мене було Ніяк.
Через багато років я ту валізочку розглядав з глибоким зворушенням, хоча мами вже не було.
Юрій Винничук
