Тернопіль. Вручення премії імені Петра Сороки. Мав честь отримати в номінації «денникова проза» за книгу «Сто днів Широкої війни». Дякую генератору премії Володимиру Шовкошитному, невідомому мені журі, пані Галині Сороці за гостинність, Михайлу Ратушняку за фінансування премії і всім, хто нас слухав.
Попри війну, відстань та інші проблеми я мусив бути в Петра Сороки, бо він промотор жанру денникової прози — найщирішого жанру і найважчого. Мусив бути в подяку за його унікальну рецензію на мою першу книгу «Акурайку» — він тоді написав, що у Франції за таку книгу я би став багатієм, а в Україні хіба що отримаю з десяток друзів, серед яких назвав Петро Сорока і себе.
На могилі його в Петриках з учасниками вшанувань лавреатів Сорочої премії я помолився за спокій душі Петра Сороки і мав насолоду оглянути колекцію зібраних ним картин.
І, звісно, перо Сорочої премії нагадуватиме про нього і про файне (але недоглянуте) місто Тернопіль.
Василь Чепурний
***
Нічого в нашому житті не буває просто так; а те, що ми зазвичай сприймаємо як випадковість, насправді є радше закономірністю… Вчора був один із тих натхненних днів, які дарують розкіш спілкування із дивовижними людьми.
Люблю той стан, коли хочеться записувати почуте, зафіксувати в пам’яті побачене, аби знов і знов роздумувати над тим, що випадковостей таки не буває… Тернопіль — місто мого студентства. Не 
так часто я тепер буваю в ньому, але завше відчуваю особливий трепет, коли ходжу вулицями моєї юності.
Учора був особливий день — вручення літературної премії імені Петра Сороки. Слів замало, аби висловити вдячність організаторам конкурсу і його меценатам. Гріє душу те, що мрія Петра Івановича здійснилася — Сороча премія заснована і символічні золоті пера знаходять своїх авторів.
А це свідчить про те, що слово має значення! Мала за честь бути студенткою Петра Сороки. Тоді, у далеких дев’яностих, сприймала цю дивовижну людину лише як викладача — цікавого, харизматичного, глибокого… І значно пізніше відкрила для себе Сороку-письменника. Тонка, прониклива, інтелектуальна поезія, крізь яку проступає щира й залюблена в життя душа.
Та справжнім відкриттям для мене стала денникова проза Петра Івановича — особливий жанр, який вимагає максимальної відвертості з читачем. Сокровенні щоденникові записи про сенс буття, природу, пошук відповідей на одвічні питання… Я буквально занурилася в читання денників і відчуваю, що буду не раз до них повертатися…
Вітаю Галину Сливку, Олену Євтєєву і Василя Чепурного із почесною премією!!
Наталія Ковалик
