Культура

На гребені «Зєльоной волни»

Міжнародний книжковий фестиваль «Зелена хвиля» в Одесі і досі, на думку письменника і видавця Володимир Шовкошитного, маскується під «Зєльоную волну»…

До організаторів його 23-го за ліком форуму особливих питань нема. Як на мене, технічно все нормально. Втім, я не учасник ярмарку, а лише сторонній спостерігач…

Видавці та розповсюджувачі часто говорять, що Дерибасівська в Одесі була значно кращим місцем, ніж парк Шевченка, але то з їхнього боку, бо там в принципі більше народу… Я ж, як пересічний покупець, вважаю що добре було і тоді, на Дерибасівській, і тепер, у парку. Але йдеться мені зараз не про це.

Книжок російською мовою справді ДУЖЕ багато! Це не дискусійне питання, а очевидний факт. Можливо, в російськомовному сегменті навіть ширше тематичне охоплення. І разом з тим, кілька днів, маючи вдосталь часу, щоб прогулятися, пороздивлятися, навибиратися, послухати, поспілкуватися, я був просто вражений тим, наскільки багато людей шукають «что-то такоє», чи «ету кнігу», чи «етого автора» НА РУССКОМ!

Навіть дитячі віммельбухи, де обмаль тексту, часто шукають виключно «на русском»… А втім, якщо вже бути чесним: я їх десь розумію…

Наш Назар, власне, теж вибрав собі найбільший і найдорожчий (як завжди) віммельбух, але пропонували ми йому виключно україномовні варіанти, бо для нас це питання принципу! От і для тих, кому потрібно «на русском» – теж…

Зустрів кількох давніх знайомих з торбами, усім до сорока років, трохи ознайомився з їхніми «уловами» і склалося враження, що перебуваю в Москві. Все — «на язикє». Так люди бачать світ. І при тому ще нарікають: «ужас, так мало кніг на русском». Згадується картинка «Девочка, подвінься, ти мєня прітєсняєшь». Поки ще, звісно, не так, але враховуючи тенденції… Висновок невтішний: «ми живемо в паралельних реальностях».

Особливо паскудними традиційно є «адєсскіє інтєлігєнти», оті от «карєнниє», старі придурки, переконані у своїй дотепності:
– А на русском єсть?
– Ні
– Ну, рєбята, ви же в Адєссє, кому здєсь нужен ваш укрАінскій?
– Оні что, пєрєпуталі Адєссу са Львовом?
– Адєсса і укрАінскій – ето смєшно…

Але й молодь не радує.
Якщо трохи узагальнити, то наша молодь демонструє свій феноменальний пох**зм, відсутність громадянської позиції. Такий собі «калєктівний зєлєнскій»…

Але є і люди з такою позицією, що аж страшно.
От наприклад, вчора чув таке. Молода жінка, мама малої дитини, в палатці British Book віщає якійсь подрузі-знайомій: «Нєту смисла пєрєгружать рєбьонка, учіть нужно только русскому і англійскому, а украінскій прідьот в школє, і то как нєізбєность, в жизні он нє нужен, потому ми і нє заморачіваємся».

Ну, а найбільш показовим я вважаю епізод біля стенду львівського видавництва «Апріорі». Там я, що називається, потрапив точно за адресою: Сенека, Марк Аврелій, Пліній молодший, Андре Моруа – хочу мати всі ці книжки. Стою, роздивляюся, вибираю. Підходять чоловік і жінка, обом десь близько тридцяти.

– Может тут что-то інтєрєсноє, – говорить жінка.
Чоловік побіжно знайомиться з асортиментом, театрально стає на одне коліно і голосно говорить: «Блііін, ну, почєму па-укрАінскі???».

Бачу на його обличчі якусь перекошену посмішку. Вирішую таки поговорити.
– Перепрошую, а Ви українською зовсім не читаєте?

Обличчя чоловіка миттєво серйознішає, далі він підводиться, міряє мене уважним поглядом і відповідає:
– Молодой чєловєк, філософія – для уравновєшиванія разума, для души, конєчно я нє стану чітать філософскіє кнігі на навязанном мнє язикє.
– Думаю це пересмикування, і Вам ніхто нічого не нав’язує, тих самих книжок з філософії вистачає і російською, я б навіть сказав, російською їх більше.
– А у мєня к Вам встрєчний вопрос: Ви чітаєтє на русском?
– Ні.
– Вот відітє, ми совєршенно разниє люді, живущіє в разних культурних плоскостях, но по случаю впісанниє в одну страну…

Насправді це був гарний співрозмовник!
Він висловився майже моїми словами. Так, ми справді різні люди, які живуть в різних культурних площинах. І хоч скільки ти їх, оцих «другіх», не навертай до української культури (хоч їм кіно, хоч музику, хоч книжки, хоч лекції – будь ласка, все є, все доступно, все для вас) – їм то ДО СРАКИ!

Вони інші.
На Дмітія Бикова і Віктора Шендеровича в цьому місті все одно приходить значно більше народу, ніж на будь-якого українського діяча!

Я не знаю, як саме боротися за «прокляті території» і навіть – можете кидати в мене каміння – чи взагалі можливо…

Думаю, починати потрібно з дитячих садочків, які в нас наскрізь змос**лені! Для того, щоб з’явилася нормальна ідентичність, має вирости принаймні одне покоління, для якого українські цінності будуть рідними, а не «львовскімі»!

А без цього ми приречені на життя саме ось у такій (чи ще гіршій) ситуації або самообмані, як деякі наші «професійні ліберали», що стверджують щось на зразок: «В Одесі (Харкові, Дніпрі) нормальна ситуація з українською мовою, на неї реагують цілком позитивно». Ну, так, власне, я розумію, що психіка захищається… але це позиція з розряду: «якщо не б’ють в морду, значить все добре». І є ще один простий факт: діти всіх цих «оптимістів» завжди російськомовні…

Хворе або вилікується, або відімре…
І чекати вже недовго. Думаю, зараз головне завдання полягає у збереженні від зарази того, що ще умовно здорове, чи принаймні в мінімізації наслідків інфікування!

Сергій Бригар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.