Коли ми з Ларисою одружувалися у травні 1985-го, то на її Чернігівщині казали: «Пішла заміж за «бандеру»…
Маховик сусловської пропагандистської машини крутився ще наповну. Українцям з північної України було вбито в голову, що усі, хто живе трохи праворуч Фастова — то «бандери», і вони… ворожі націоналістичні елементи.
А вже через 20 років, коли я на Чернігівщину вперше приїхав на Паску у вишиванці, подарованій до ювілею вінницькою невісткою Оленою, ситуація кардинально помінялася!
Брат дружини попросив замовити і йому таку ж вишиванку. Згодом до нього приєднався ще й кум…
А ще через пару років уже вся наша носівська родина збиралася на Великдень у вишиванках і ніхто нікого «бандерами» не називав. Відтак народилася нова традиція у наших подільських та поліських сім’ях — на знакові свята одягати вишиванки.
До цієї традиції долучається час від часу навіть наш німецький родич Петер Хоманн, який отримав від нас українську сорочку в подарунок навесні 2014 року.
Виходить, вишиванка — то велика сила?!!
Сергій Сай-Боднар
