Культура

Колоніальна інвалідність або Навіщо графа про національність?

Коли б треба було показати наочний зразок глибокої розрухи в головах, зокрема в національній культурі українців, то кращого матеріалу, ніж дописи й коментарі на цю тему у Фейсбук, не знайдеш.

Сперечаються люди, котрі не знають, про що вони сперечаються! Та це ж справжня романтика!

Деякі наївні українці хочуть повернути національність людям, котрі давно не знають, що таке національність, котрим навіки лінь про це хоча б почитати, я вже не кажу подумати, – зате не лінь патякати.

Національність — це висока прерогатива й велика честь для людей, котрі розуміють, що воно таке. Настільки добре розуміють, що їм не потрібна графа в паспорті, як не потрібна там графа «біологічний вид».

Німець, японець, француз чи поляк ніколи не забудуть свою національність, ніколи не дадуть про неї забути іншим народам, і ніколи не скажуть, «а навіщо вона нам?» – в таких країнах немає й потреби фіксувати в паспорті національність, біологічний вид та інші справді важливі ознаки.

Зовсім інша картина в країнах поголовної колоніальної інвалідности, де свідомість легко керується погоничем. Німець скаже «Ви моголи» – моголи, моголи! Жодних заперечень, аби дав шмат гнилої ковбаси та ввімкнув ящик із видовищами.

Цих людей успішно виправить могила.
Декотрих нащадки навіть згадуватимуть, як справжніх українців. А вашу, наївні люди, невтомність краще спрямуйте на дітей, бо хоч їх і мало, але часом здається, що всі вони безпритульні. Вони ще здатні зрозуміти, що таке притулок, затишок і водночас свобода. А значить, можуть зрозуміти і що таке національність, і навіщо вона їм, і як її берегти.

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.