Люди люблять свої дні народження, себто — рахують роки. І дивуються: як хутко біжить час! Таки правда: він біжить від тебе. Тому, що рахувати слід не роки, а дні. Років мало, зате днів — многота. Живи днем: тоді кожний матиме іншу цінність, більше наповнення.
Колись я щовечора коротко записував до книжечки, що за день зробив, де був, що бачив, що чув. Згодом переглянеш, порахуєш записи й бачиш, яке насичене, яке щільне життя.
Жодного порожнього дня…
Але я часто перебирався з місця на місце, і ті записи губилися. Тоді став вечорами коротко переповідати свій день чи то псові, чи пташці, чи дереву, чи полум‘ю в печі. Хоч і натомлений, язик ледве ворушиться, але розказуєш, розказуєш. Гейби нанизуєш суцвіття на нитку. Золото часу. І сам собі дивуєшся: всього один день, а наче маленьке життя!
Видко, вже звичка така — звірятися, що не марнуєш дарований тобі час. Іноді закрадається гадка: може, тому і вділяється мені понад міру тих днів…
Мирослав Дочинець
