Довго роздивлявся фото і ніяк не міг збагнути, що мені у композиції «не так», що непокоїть? Виявляється, двоє «нанайських хлопчиків» (кому цікаво – почитайте у Вікіпедії про цей цирковий номер), котрі обсіли пообіч столу симпатичну мені, активну прес-вумен Ольгу Чернякову!
Обсіли так, як обсідають мухи в липневий день бутерброд із маслом і медом на щедрому столі…
Світлина — з урочистого завершення проекту «Школи молодого журналіста». У Сіверському краї додалося нових кадрів, так би мовити, із-під кувалди й молота, «проклепаних» у професійній кузні.
Чудово!
Але до чого тут «нанайські хлопчики»?
До чого тут із сумнівними сенсами сьогоднішня чернігівська ОДА з її, нехай навіть фінансовою і співзасновницькою, але дірявою парасолькою? Навіщо мухи на бутерброд? Навіщо занурювати ще рипкі і пружні пера у мутні чорнила і ставати на лижню, котра десь губиться в тумані?
Українська преса доти не заживе насправді вільною, правдивою, талановитою і самодостатньою, аж поки нехай навіть у дріб’язку послуговуватиметься – прямо чи опосередковано – крихтами із владного столу. Крихти ті завжди ставатимуть поперек горла, завжди плекатимуть якщо не зримого, то прихованого, внутрішнього цензора в яловому репортерстві.
Перефразовуючи класика з його «подалі від Москви», маємо усвідомити: подалі від влади! Мусять як чорт ладана остерігатись влади і молоді, щойно «наклепані» журналісти, а ще більше ті, що зуби на папері згризли! Нічого спільного у влади з журналістами не має бути!
Влада нехай сама їсть свої «пряники», або годує ними, врешті, «нанайських хлопчиків», а преса має лишатися тільки з налигачем або з розжареними ковальськими щипцями… Щипцями із тієї кузні, до якої жодна муха не залітає, і де щойно виведено в світ молодих чернігівських журналістів.
Леонід Ісаченко
