… Від ковіду померла моя сусідка, поетеса Світлана Йовенко, яка все життя саджала в нашому дворі, на Олеся Гончара, квіти. Сварила мою лабадорку Ромашку за те, що та, кабася товста, толочить квіти в палісаднику, тому мій тато, у вигляді компенсації, час від часу викопував щось на нашій дачі і підсаджував у палісаднику Світлани…
Щойно від Сергія Тримбача дізналася, що геніальний Вінграновський (який жив у нашому домі також) присвятив двадцятирічний Світлані, ніжній красуні, ось цей дивовижний, магічний і символічний вірш:
У синьому небі я висіяв ліс,
У синьому небі, любов моя люба,
Я висіяв ліс із дубів і беріз,
У синьому небі з берези і дуба.
У синьому морі я висіяв сни,
У синьому морі на синьому глеї
Я висіяв сни із твоєї весни,
У синьому морі з весни із твоєї.
Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,
І являть тебе вони в небі і в морі,
У синьому небі, у синьому морі…
Тебе вони являть і так і замруть.
Дубовий мій костур, вечірня хода,
І ти біля мене, і птиці, і стебла,
В дорозі і небо над нами із тебе,
І море із тебе… дорога тверда.
А щойно зрозуміла, що саме у день смерті нашої квітникарки Світлани, 7 листопада, Вінграновський народився.
І ти біля мене, і птиці, і стебла…
… до мурашок.
Галя Плачинда,
на фото: моя Ромашка і наш палісадник, засаджений ручками Світлани Йовенко.
І Рома, і Світлана вже в райських палісадниках, де Світлана все так же невтомно
саджатиме квіти, а моя солодка Рома все так само буде весело гасати по них…
