Культура

Павло Мовчан і у вазоні кущ герані

З Павлом Мовчаном у мене складні стосунки — від «сіверського князя» до «опозиції» (це все його визначення щодо мене). І то все через «Просвіту». Власне, останні років 10-15 я вважаю згаяними для просвітницького руху, але то окрема розмова…

Попри все, Павло Мовчан — глибоко україноцентричний чоловік і нагадує мені картину з його кабінету: розквітлий кущ калачиків\герані у вазоні на вікні, за яким холодна зима… Герметика.

Зараз я про літературу.
Було би цікаво і важливо для української справи, якби Павло Мовчан написав мемуари (Україна взагалі дуже бідна на біографічно-мемуарну літературу). І там би ми дізналися його роль у «шістдесятництві», як тікав від переслідувань у Туркменію (звідти його розповідь про особливий спосіб заварювання чаю, про який Брежнєв сказав: «Уже пополоскалі?!»), про невдале одруження на дочці ректора московського Літінституту Ліфшиць, про глухі часи суслово-маланчукізму, зрештою, про здвиг Руху і «Просвіти».

А як поет Павло Мовчан не прочитаний, що й не дивно — його поезія герметична, не для площ і актових залів.

Ні часу вже, ні імені не треба,
предосить марнослав’я, метушні…
Безодні колір натікає з неба,
душа співмірна вічній глибині…
Ні лихварі з іменням збірним Денді,
ні душолови, ні творці підлот,
ні шинкарі, ні віскі, ані бренді,
зір не заповнять, не затруять рот…
Є чиста далеч, як сумління Бога,
повітря як палітра для творця…
Є тільки світло в світлі й більш нічого,
є вічність без початків і кінця…
Чому ж тебе на нитці, наче змія,
хтось відпуска, щоб шарпонути враз,
то твій астрал, — хіба не розумієш, —
що за тобою плентає весь час…

А на книжці «Ти…» напис: «Василю! Друже! З прихильністю і відкритістю душевною: радий, що ми і далі на «ти» – 3.I. 2012». Ну, щодо «на «ти» — то перебільшення, я все ж не дозволяв собі ніколи такого звертання, хоч які б не були стосунки…

Василь Чепурний

P.S.
З Павлом ми одночасно навчалися в Москві: я — в університеті, він — в Літінституті чи на вищих літкурсах. Приятелювали. Я непогано знаю Олену Ліфшиць…
Підтримував з ним дружні стосунки і в Києві. Аж поки він не почав ламати дрова у «Просвіті».
Група просвітян умовляла мене балотуватися на голову замість Павла, але я категорично відмовився, пославшись на те, що з мого боку було б неетичним виживати його з посади.
Тепер, з відстані років і з огляду на те, куди Мовчан завів «Просвіту», часом думаю, що, можливо, й варто було погодитися на пропозицію.

Володимир Іваненко

P.P.S
Христос воскрес, пане Василю!
До Вашої біографічно-мемуарної спраги щодо Павла Михайловича Мовчана додам таке: син, Богдан Павлович, живе і працює в Україні. Його мати — в Москві. Стосунки нормальні між усіма.
Ваш американський співрозмовник так «непогано» знає колишню дружину Павла Михайловича, що слідом за Вами перекрутив її дівоче прізвище, а нині її прізвище — Мовчан. Даю Вам підказку: вона переклала з української твори Юр. Логвина, С.Пушика, В.Близнеця, В.Яворівського та інших укр. письменників, сприяла виходу книжок і публікацій в Москві. До речі, її батько ніколи не мав стосунку до Літінституту.
У кожного з нас є приватне життя і мене, скажімо, не цікавить Ваше особисте.
Як багато серед нас інтересантів, які втрачають почуття міри… Але вірш Ви обрали гідний, в Павла таких багато.
Автограф, настільки можу оцінити, написаний щиро, з повагою до Вас.
Отаке «Акурайку!» — так, здається, називається Ваша книжка, підписана мені після радіопередачі.
… Отак і живемо, і пишемо, і поважаємо одне одного… Людьми обертаємося на Різдво та на Великдень, а далі — як прийдеться…
Дискутувати не буду, не на це написано.

Любов Голота

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.