В школі ненавидів французьку. Була хороша вчителька, потім була погана — ненавидів однаково. В інституті ненавидів англійську. Російську та українську не порівнював — були однаково рідними і навіть материнськими (моя мама після 2 класів церковно-приходської школи до кінця своїх днів читала напам’ять десятки віршів Тютчева, Пушкіна, Фета, … «пам’ятаю… і нащо воно мені… краще б я пам’ятала, де поклала ножа»).
Коли вступив до аспірантури в Києві (після 3 років трудової служби в Підмосков’ї), Куня Шмулівна Брискіна-Завадська показала мені, що значить і як треба вивчати іноземну мову. З її англійської пари ми, 12 аспірантів, виходили з мокрим чолом. Вона, до речі, теж. Неймовірно соромно було не підготувати домашнє завдання. За півроку я без словника читав журнали американського інституту електро-радіо інженерів. А головне — я полюбив англійську мову!
Увага, тепер до головного. Зробившись ученим, я зледащів. В аспірантурі, на кафедрі виник гурток французької мови. Чом не приєднатись? Приємна викладачка з інститутської кафедри іноземних мов, заняття в робочий час, жодної відповідальности чи звітности – «мєчта савєтскава чєлавєка».
Я не сумнівався, що починати французьку мушу з нуля, бо де ті шкільні уроки?! Але був невимовно здивований тим, як багато чужих слів, складних часових форм і диких винятків французької залишилися у закамарках пам’яті. І як швидко та доречно вони звідти зринають! Я в мент став лідером того гуртка, а за рік мало не поїхав на стажування до Францїї. Зірвалося стажування тільки тому, що я навідріз відмовився вступати до лав КПСС. Відтоді на «Христос воскрес» я відповідаю «Слава КПСС», бо був би бідний у тій Францїї – адже туди в 60-х роках будь-кого не відряджали…
Але повернемось до мов. Французьку я все ж таки уподобав, навіть заввиграшки закінчив Київський університет (романо-германська філологія), хоча єдине, що стало вартісним із того спудейства — диплом викладача французької мови. Ніколи і ніде я її не викладав (хіба в домашньому гуртку), зате смак до вивчення мов привів мене до професійної перекладацької роботи, що дає неймовірну насолоду, а диплом — слугує перепусткою.
Все це я до того, аби закликати: вивчайте українську мову! Я знаю, що, на жаль, для багатьох українців (етнічних за походженням) саме українська стала, ніби та забута осоружна шкільна іноземна мова. В силу багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин…
Але! Якщо мозок ще не затужавів салом, а душа не просякла горілкою, то неодмінно прийде час, коли вам відкриються очі на цю неймовірну красу, і це буде як перше чи друге кохання.
Василь Триліс
