Чернігівщина багата на таланти. З-поміж представників поетичного осередку цієї прекрасної місцини чільне місце посідає Ліна Ланська. Ліна Ланська – автор поетичних збірок «Танець на лезі» (2017), «Маленькі вірші великої Ліни» (2018), «Бурштиновий рай» (2019). Усі вірші збірок різні, проте вирізняються глибинним змістом, осягнути який не так просто.
Голова Чернігівського обласного осередку «Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» Олена Мамчич зазначає: «Творчість цієї креативної особистості, лікаря за фахом, не піддається однозначному трактуванню. Вона вражає своєю культурою та красою, в ній поєднанні роздуми та сподівання, віра та докази її відсутності у звичайному змісті цього поняття».
І це справді так. Поезія непроста, насичена, глибинна. Спробуємо заглибитися у поетичний світ поетеси, розглянути окремі її вірші та зрозуміти таїну поетичного слова.
Найперше, на чому зосереджується читач у віршах Ліни Ланської — душа. Кожний із нас здатен відчувати по-різному. Однак у кожного болить душа від втрати близької людини, радіє душа за успіхи дітей, а від дощу інколи сумує. Проте, розглядаючи образ душі у творчості Ліни Ланської, бачимо, що вона «боїться сонячних видінь» так само, як і ранок, зривається на сум, а ще більше дощить:
Душа дощить солодким дивом.
У повінь снів зірвався сум.
Бешкетна ніч така грайлива,
В терпку закуталась росу…
То любощів неспинна злива.
Душа дощить…
Душа під впливом життєвих бур не витримує «безжальності аскез». Вона – із почуттями, що «заховані найглибше». У контексті розгляду образу душі можемо сказати, що лірична героїня прагне знайти той шлях, який буде правильним у пошуку істини. Відтак бачимо духовно багату особистість, котра прагне духовного самовдосконалення.
Душа постає перед читачем не тільки такою, що дощить. Вона стомлена, виснажена і змерзла. А тому лірична героїня у будь-що хоче дати їй відпочинок, притулок, обігріти її:
Засни на моєму порозі,
Якщо вже без сил і не в змозі
Ступити хоч крок.
Жіночі серця тонкосльозі,
Як змерзне душа при дорозі,
У чортополоха в облозі.
Укриє, хай скалиться рок.
Вбачаємо, як автор доволі глибоко відчуває жіночу душу. Та і не випадково. Володіючи досконало філософськими законами буття, проникаючи у глибини Всесвіту, Ліна Ланська пов’язує зміну стану душі ліричної героїні не просто зі змінами пір року, а з її станами. Це ще раз переконує, що люди – особистості природні, а жінки зокрема.
А хто там у верші твоєї душі?
Русалка заплуталась, може?
Тікати від щастя негоже,
І від Водяного та ще й у вірші…
Душа ліричної героїні шукає щастя, кращої долі, спокою, умиротворення. Тому вона бентежна, сполохана, інколи навіть і зневірена:
Я визнаю, що з ночі до світанку
Розхристана, розіпнута душа –
Мого бажання – вічна полонянка,
Його лишень невільниця чужа.
Виявом стану жіночої душі є спомини. Забути б їх, відволіктися б. Та жіноча душа збентежена, розхристана, невільна від них. І як їх забути, коли вони буквально сповивають душу, врізаючись у неї гострими шипами негараздів, розчарувань, зневіри, залишаючи спочатку рани, а згодом шрами, котрі ятряться невтішним і нестерпним болем:
Ті спомини палю без тями…
Забути їх? – навряд.
В багаття – оберемки шрамів.
Тільки не горять.
Загубись у мені на віки.
Хай біснуються десь океани.
Може, пізно, а краще хай рано
Стане медом полин той гіркий…
Загубись у мені на віки.
Надто глибокі за значенням такі рядки: «Може, пізно, а краще хай рано / Стане медом полин той гіркий…» Їх можна розглядати у широкому контексті: і як перешкоди, що траплялася на життєвій дорозі, і ті невдачі, що спіткали ліричну героїню, і навіть як спогади, котрі тривалий час бентежать нашу душу, а відтак вона не знаходить спокою.
Стан душі ліричної героїні поетеса передає завдяки порам року. Вона використовує традиційні фольклорні мотиви тієї чи іншої пори року. Так, осінь – це печаль, сум, біль, 
безголосся (як природи, так і людини), самотність, «тиша глуха й німа». Ліричну героїню «Вистуджена постіль / Втомлену і забуту / Кригою обійма». І залишається «виплаканою спокутою»: «Осене, вже зима…».
Варто зазначити, що Ліна Ланська – майстер речень із незакінченою думкою. Постає питання: «А що зима?..» Навіяла снігів суму? Струсила сріблястий іній на волосся? Нагадала про ще один відлік життя? Поетеса не дає відповіді на такі та подібні запитання. Вона дає можливість читачеві усвідомити й осмислити пройдений шлях, проаналізувати свої дії та причини, які стали їхніми наслідками, і ніби довершити картину, спрогнозуваши можливі варіанти власного буття. Щоб там не було у житті, проте завжди душа шукає розуміння, співчуття, затишку та
Усім богам усупереч
Душа шукає душу схожу.
Доволі часто поетеса звертається до образу часу. Він, на її думку, надто закороткий, щоб усвідомити сутність людського буття. І слів, як здається, замало, щоб висловити й описати філософську категорію часу:
У просторі згубився час.
Забіг на мить, покинувши весну,
І щез, як примчав.
Час, на переконання Ліни Ланської,
Це – джерело одвічного буття.
Із нього в спрагу пити – не напитись.
Учора – сухостій, сьогодні – квіти.
І вже нема в минуле вороття.
Час – це вічність «у безлічі тремтячих коливань». Оскільки ті коливання непомітні, то відчутнішим є плинність часу, а тому поетеса звертається саме до нього як важливої, чи не головної, складової Вічності:
Не коливайся час, не витікай
Стрімкою цівкою із метушні.
Чого там ще відміряно мені,
Чи відповість знесилена рука?
Звернення до образу часу вбачаємо у вірші «Загубись у мені на віки», хоча у вірші немає безпосередньої вказівки на час. Однак рядок «Стане медом полин той гіркий…» вказує на те, що лірична героїня сподівається, що усе пережите раніше з часом якщо не забудеться, то притупиться, не так буде тривожити і здасться відболілим спомином.
Читаючи вірші, у яких зосереджена увага поетеси на категорії часу, розумієш, що ми самі маримо нездійсненими надіями, живемо в ілюзорному світі, доволі часто втрачаючи відчуття реальності. Доля, час, душа – це ті образи, які є провідними поезії Ліни Ланської. Поняття «душа» набуває особливого звучання в поезії. Саме завдяки тому, чим наповнена душа, можна з’ясувати, якою є людина насправді. Доля і час визначають сутність людського буття. Вони впливають і на психологічний стан, і на вибір людини, і на її світогляд. Тож, на переконання поетеси, не важливо, що у тебе залишилося за плечима, головне – зберегти людяність, жіночність і не втрачати відчуття часу. Існує таке поняття, як «стара душа молодої людини». Інколи бачимо, як людина середнього, а то і молодого віку сама себе обмежує в можливостях, покликаючись на час, якого не вистачає, а то і зовсім мало. Та і думки молодої людини, здається, несуть тягар років, а сама людина вдається до передчасного остарінення власної душі. Душа такої людини втомлена, вимучена, виснажена життєвими вітрами.
Людина не може протистояти негараздам, а сприймає життя в його плинності. Здається, що душа покрита порохом віків. Саме проти такого існування людини протестує Ліна Ланська. Важливо не потрапити «у передмістя змов, лихих думок…», котрі існують «на грані божевілля». Відтак людина сама собі стає «свавіллям», котра знищує себе як особистість.
А час іде, він не спиняється:
Минає ніч і день, і весни теж.
Вчепившись поглядом в ліхтар,
Метелик рветься і зліта…
А потім кожна з веж
Розсиплеться в піски.
Плинність часу не спинити. Ми у безглуздих пошуках втрачаємо щось особливе. Згодом залишаються роздуми, а з ними відчуття незворотності: «Не ті, не той, не та».
Не оминула поетеса увагою одвічну тему поета, його призначення та поетичного стилю. Говорячи про сучасний стан поезії, можемо зазначити про появу в Україні значної кількості людей, що пишуть вірші. Багато із них уважають себе поетами. Однак мало хто досконало володіє словом, образами, багатогранністю можливостей поетичного стилю. Тож убачаємо невдоволення поетеси такою «майстерністю» сучасних авторів та їхнім «самобутнім неповторним стилем» чи почерком, як говорять зазвичай інші «майстри поетичного слова», характеризуючи поезію «самобутніх».
Сучасний стиль? Та схаменіться.
По що ви, – смайли на дощі?
Забутий шмат грибної піци
Вже на губах давно тріщить.
Сучасний стиль в словесній моді?..
А сутність, хто її змінив?
Щось блимне у душі на споді
Та й стильно виллється рясним
Безладдям… господи прости.
Тому поетеса визнає досконалі віршовані рядки, що містять певний філософський задум, мають певне спрямування, спонукаючи читача до розмірковувань і критичного осмислення дійсності.
Неймовірно багата поетична мова автора збірок, насичена особливими метафорами, різними символами, такими, як-от: релігійними, міфологічними, фольклорними. Автор досконало володіє поетичним словом у всіх його різнобарв᾿ях. Ось декотрі метафори: «…ув обіймах снів / Смаглява ніч дощами капризує», «…барвінок заплететься, / Вцілує мармурові імена», «…зшиває у вуаль світанки», «Той Срібний… на трухлявому плоту / Ти виснеш тут на кінчику буття», «самотні дні розсипле у траву / на ранок сліз незібраних роса», «ніч шалену на друзки кришив», «Тремтить зеленокоса засоромлено», «Розхристані фіранки чублять скло», «Краплина сонця – пензлик-чарівник / Розтанув у палких обіймах зливи», «збіглись тіні від жалю й страху», «Здичавіле, надбите відчаєм, / Жовтодзьобе серце тремтить», «Звідки сніжно-біленька свитка / На твоїй зашкарублій долі?», «…руки вузлуваті / Плели із терну самоти вінки», «Відчувається розпачу подих», «Розгнівана гроза зів᾿яле листя / У сховок кине – посагом журбі».
Це та незначна частина поетичних перлин Ліни Ланської, котрі відображають як внутрішній світ ліричної героїні, так і духовне багатство самої поетеси. Завдяки їй читач може бачити різні грані поетичного слова, що, ніби той дорогоцінний алмаз, висвічує красою, витонченістю, майстерністю та досконалістю.
Говорячи про майстерність Ліни Ланської, письменниця і журналістка із Чернігівщини Валентина Мастєрова зазначає: «Пані Ліна – самодостатня поетеса, талановита, витончена. Українська література збагатилася духовними скарбами…» Інша поетеса Наталія Книжник стверджує: «Читаючи вірші Ліни, я дивуюся і захоплююся. Захоплююся і дивуюся, наскільки різноманітна мова її поезії, які глибинні пласти почуттів втілює вона в слово!» На переконання поетеси із Івано-Франківська Наталії Баницької, поезія Ліни Ланської – «це – неймовірне поєднання найрізноманітніших відтінків земного буття і небесного раю. Тілесного і душевного».
Прочитавши вірші Ліни Ланської, розумієш, що вони глибокі за змістом, досконалі за формою, сповнені філософськими роздумами про життя. Не завжди можна осягнути розумом те, про що пише автор. Варто не одне прочитання, щоб ухопити сенс написаного та зрозуміти глибинний зміст тих перлин досконалості, майстерності та високого лету поетичних надбань поетеси. Безумовно, поезія Ліни розрахована на елітного читача, який здатен заглиблюватися у філософський сенс людського існування, бачити глибинний зміст поетичний рядків, здатен сприймати вірші у культурологічному контексті. Отже, поезія Ліни Ланської, з одного боку, глибинна, висока, а з іншого – проста й зрозуміла. І запитання: як можна так просто сказати про зовсім непрості речі?
Ліна Ланська – різностороння особистість, високодуховна, обізнана в різних царинах мистецтва, релігієзнавства, міфології. А її вірші – то книга мудрості життя. Саме така поезія мені до душі, саме така поезія спонукає до розмірковувань. Саме вона є ПОЕЗІЄЮ у високому розумінні значення цього слова. І саме вона має бути запропонована для розгляду не лише категорії дорослих, а й дітей, а відтак зайняти місце у програмах з української літератури у контексті вивчення сучасної літератури кінця ХХ-першої чверті ХХІ століття.
Ірина Небеленчук
