«Спогади і роздуми» — саме на такому тематичному розвороті (шпальти 4-5, УЛГ, №1 (241), 18 січня 2019 р.) Михайло Слабошпицький, виклав свій есей «Василь Рубан. Сповідь після пекла»…
Буквально кілька зауваг.
Cвоїх. Спогадальних. Посутніх. Нічого особистого.
«Приятель моїх студентських літ Віктор Тютюн, що живе нині в Херсоні, нагадав мені: минулого року, в грудні – роковини смерті Василя Рубана»… Так починає спогади Михайло Федотович. Василеві роковини смерти були не в грудні, а торішнього 19 листопада…
Далі абзац, що стосується безпосередньо газети «Слово» і Олександра Сопронюка, її редактора. «Знаю, що в перші роки незалежності Василь – чоловік загалом конфліктний і часто знервований, вів війну з керівництвом Спілки письменників, звинувачуючи окремих функціонерів у привласненні валюти, що її тоді збирала на підтримку письменників українська діаспора головно США, Канади й Австралії, Василь написав кілька різних статей. Мені запам’яталися «Мародери» в «Слові», що його редагував Олександр Сопронюк. Там Василь, не вибираючи висловів, одшмагав кількох секретарів. Після цього здійнялася ціла веремія. Не знаю, чи привласнення валюти справді було, чи ні – я був далекий од тодішнього керівництва Спілки. Отож, чи мав Василь рацію, чи не мав, сьогодні вже з’ясувати важко. Однак саме після його «Мародерів» Спілка надовго опинилися в зоні турбулентності. А Рубан надовго засідав у своєму селі Лісники, і щось там писав, і давав лад господарству».
Отож.
Газету «Слово» редагую-видаю і досі. Коли є настрій і можливість. Нині вона у Спілці на розпологах. Розкинув усією Україною. Люди дякують.
Далі.
Василь Рубан майже щодня бував у «Слові». І щочисла поставали на шпальтах його матеріяли. Ніколи «конфліктним і часто знервованим» його не бачив. Мирно кавували в редакції, на Музейному, 8 чи виходили, по-сусідству, до кав’ярень.
Жодної війни з керівництвом Спілки Василь Рубан не вів. І не «шмагав» жодних секретарів. Василь просто був у ревізійний комісії. І зробив сухий, на фактах, звітний матеріял: хто-як-скільки, коли й куди украв і як поділили. Зокрема 65 тисяч американських долярів – а то, як зазначає Михайло Федотович, «як на тодішні наші статки, це були немалі кошти». Окрім того — «нємєряно» комп’ютерної техніки, друкарні, різноманітні прилади, автомобілі, побутові «вольності» і т.ін., і т.д., і т.п.
Зрештою, читайте оприлюднені мною в інтернеті самі Рубанові «Мародери».
А щодо судів на Печерську, то було дев’ять засідань. Без «усякої веремії», що «здійнялася», як значить Михайло Федотович. А – конкретно та предметно.
І ще: друкувався Василь Рубан тільки в «Слові».
«Не знаю, чи привласнення валюти справді було, чи ні – я був далекий од тодішнього керівництва Спілки. Отож, чи мав Василь рацію, чи не мав, сьогодні вже з’ясувати важко», — значить Михайло Слабошпицький.
… Ви й тоді не з’ясовували, а сьогодні, то й…
З’ясовували і стояли ми. І – вистояли!!! Знову ж таки: «Світлої пам’яти Василь Рубан «Мародери». Читайте.
А Cпілка письменників надіслала тоді до редакції «Слова» листа.
Ось він:
РАДА СПІЛКИ ПИСЬМЕНИКІВ УКРАЇНИ
218/01-18 29.07.1993р.
До редакції газети «Слово»
Секретаріат Ради Спілки письменників України, Президія Ради СПУ глибоко обурені з бездоказової, наклепницької статті В. Рубана «Мародери», яка опублікована в 10 номері газети «Слово». Стаття «Мародери» принижує честь і гідність письменників, зокрема відомого письменника Юрія Мушкетика, дискредитує перед громадськістю саму Спілку письменників України.
Вимагаємо негайного спростування цієї публікації на сторінках газети «Слово», письмового вибачення перед СПУ і перед її головою Ю.М. Мушкетиком.
В.О. голови спілки письменників України
В. ДРОЗД
Олександр Сопронюк
