Культура

Щербатий ювілей Сергія Пантюка

«Не шукатиму жодних змін,
хай настане суцільне Сьогодні.
Я щасливий
і вже не лякають мене
люди з чорними піднебіннями»
(Сергій Пантюк. Євангеліє від Сергія. 2012).

Щербатий ювілей подільсько-циганського Пітера Пена. Чоловіка, який ніяк не вірить, що треба дорослішати. Саме ця риса у ньому найбільше мені імпонує і в’яже у поколіннєвий портрет. Бо літературні дев’яності закінчилися раніше, аніж ми готові вступитися з дитячого майданчика.

Він ріжний.
Моментами нестерпний. І в той же час дуже добрий. Може на колективній знимці показати мені роги, а потім, як справжня велика дитина, якусь мить переживати, що вчинив недоречно. Але тільки мить.

Перфектний поет. Талановитий прозаїк. Невтомний гуру літературних неофітів. Сергій Пантюк власною персоною, якому бажаю ПРОСТО ЛІТУВАТИ.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.