Культура

Хрін треба терти у трусах…

Садиба без хріну — життя на вітер. Ми купили собі садибу в селі, де живемо вже 11-й рік. Город — 20 соток, із садибою – 35, і жодної хронини. Журився, журився, а тоді пішов у береги (глинисті торф’яники), а там його — як лободи. Весною вкопав собі десяток невеличких хронин «з чубчиком», довжиною й товщиною як палець, та й посадив у найгіршому місці, буквально в глину. Ну, трохи заохотив його якимсь перегноєм.

Зараз маємо в садибі свою потужну плантацію, пора вже скорочувати.

ДОГЛЯД: майже ніякого, ото прибрати бур’ян (скоріш для естетики) та в сушу полити — бо чим буйніша в нього зелень, тим і сам він кращий.

КОРИСТЬ: не казатиму про рятівну роль хріну впродовж зими, особливо в святки, коли ми душимо себе тоннами жирної свинини та іншого калорійного добра. Але ж голубці з перших молодих листків! А мочені яблука та всяка інша квашенина — куди ж вона без хріну? А горілка на тертому хріні — я бачив, як десятеро французів, коли скінчилося вино на столі, видудлили 3-літрову банку 40-градусної хріновухи, вишкребли банку ложками й просили ще…

Хрін, звісно, має поганий характер. Я знаю 7 способів натерти кіло-друге хріну без особистих травм, але завжди якось так виходить, що під кінець процедури очі все одно вилазять, ще й змерзнеш добре (бо тертий хрін таки кращий свіжий, запасатися ним з осені нераціонально, тоді вже краще купувати оту гіркувату гидоту в майонезних баночках…), бо реально натерти хрону можна тільки надворі.

Терти хрін у трусах — у цьому, безперечно, є щось благородне, але справжній сакральний смисл цього звичаю для мене залишається таємницею…

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.