Отож, сталося. Нашому славному Корифею українського поетично-пісенного цеху виповнилося 90! Не кожному дається такий привілей – дожити до цих літ у фізичній активності, бадьорості духу і при ясності розумі. Я дуже радію за Вадима Дмитровича, що він свій ювілей зустрічає не десь, у забуттті, а на сцені, – серед своїх колег і творчих друзів, які щиро люблять його і шанують за мудрість, за відвертість і за Талант.
Звичайно ж, хотілося б, аби до цієї дати Вадим Крищенко отримав звання Героя України. Так, не за бойові подвиги, а саме за свою Творчість, за вірність українському Слову і Пісні, за силу духу і світлу невгамовну душу. Адже він – один із кращих українських Митців – легендарний, світлий і натхненний, ще від часів, коли гриміла його бойова пісня:
Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші…
Я щасливий, що доля часто мене зводила з цією Людиною – на фестивалях, концертах, на телебаченні. Завжди думалося про те, як чудово, що є такі люди в творчості, які самі тримають високу творчу планку і не дають схибити іншим – одним лише фактом свого існування в Україні.
Вадиме Дмитровичу, дорогий! Прийміть мої щирі вітання із цим славним Ювілеєм. Хай Господь дарує Вам ще багато світлих і сонячних днів та літ. Творіть, радійте кожному удару серця, кожному дню, кожному поетичному рядку. Бо: Лише Поет – між двох ударів серця, Уміє, як ніхто відчути Вічність. Будьмо!!!
Анатолій Матвійчук
