Сьогодні іменини у «зубра» правдивої української журналістики Валентина Павловича Бабенка. Мав щастя працювати з цим оригінальним чоловіком на легендарній Шулявці, у стінах поважної тоді «Преси України», що тепер стоїть пусткою…
Було то на початку 2000-х.
На Брест-Литовському проспекті під мостом вирувала торговиця, відкіля в полудень прикуплялася торба з провіантом, аби по-людськи вшанувати кожен творчий день…
За столом у розгнузданому товаристві за очільництва «президента Шулявки» Івана Микитовича Власенка сиділи зазвичай – Жора, Бабеня, Женя Колодійчук, Таня Капуста, зі «штабу» на «курорт» часто приїздили інші «достойниє ліца»…
І пилося тоді, і їлося, і писалося, як того тепер всього не дуже хочеться, а декого із тих людей, за тим столом уже й нема…
А Валентин Павлович, оно, стоїть (дай, Боже!) поміж червоними яблуками, далеко тепер від Шулявки, але Шулявка про нього пам’ятає…
Леонід Ісаченко
Любий Ви наш друже, дорогий Бабеня!
Ми тут, на Шулявці злиплись, мов пельмені.
Злиплися не тістом, не свинячим фаршем,
Злиплися «кур’єрським» скромним братством нашим.
Нам тут не до ігрищ, не до революцій.
Тут давно скінчився щемний час полюцій.
В нас уже як капа із пера чорнило –
То щоби від того гріло і свербіло!
Наш Шулявський Windows в правильній програмі –
Знаєм де робота, де сивушні грами.
Дорогий Бабеня, щирий наш товариш!
Ви із тих, з ким кашу до пуття завариш.
З Вами неспокійно, декому – незручно,
Інших Ваша творчість тіпає і пучить.
Ваша небайдужість – не всім до вподоби,
Отож, нехай знають, що є роль особи.
Хай Вам тужавіє кожна Ваша гілка,
Щоб Вас не забула Укркоопспілка.
Музу Вам до шмиги, на піджак – медалю
І в Талмуд Шулявський – іменну скрижалю!
