Коли ми одружилися з Наталією Шахрай, і почали заробляти якісь гроші, моя дружина-художниця оголосила:
— Тобі треба купити халат!
— Навіщо? — здивувався я.
— Ти ж письменник, — пояснила мені Наталя, — вдома ходитимеш у халаті.
Заборонити їй купляти мені халата я не зміг. Виборов лише право визначити, що халат буде банним, а дружина наполягла — щоб білий.
Білий колір їй подобався, хоча, як професіонал, вона цього не стверджувала. Можливо, щоб не образити усі інші її улюблені кольори та напівтони.
До чого тут сон?
Він мені наснився за двадцять років до того, коли я ще був хлопчиком, який мріяв бути письменником. Сон привідкрив мені моє майбутнє. У тому сні я сидів перед білим осцилографом із синім екраном, одягнений у білий халат.
«Ото ще! — подумав я тоді увісні, — Я ж мріяв бути письменником, а вийшло, ніби якийсь фізик. Нащо мені фізика, я ж лірик!»
Через двадцять років я, білохалатний, здригнувся від картинки фрагментації файлів на моніторі комп’ютера, і дрижаки побігли моєю спиною — сон не збрехав: саме таким було моє майбутнє, до якого я дожив. Єдине, що мене бентежило — у тому сні я дійсно бачив білі синусоїди на синьому екрані, а фрагментація ж — то кольорові квадратики.
І ось, ще через двадцять п’ять років, учора, я побачив таки точну картину: я в білому халаті перед білим комп’ютером, а на синьому екрані рухаються білі синусоїди, якими я керую.
Вчора вперше працював у програмі аудіомонтажу. Картина, яку бачив наприківці 1960-тих років, була точною. Просто тоді, звичайно, не міг зрозуміти її смислу, а тепер знаю — так письменники створюють аудіокнижки в 2024-му році. І це ще не всі мої сни збулися, дякувати Богові!
Володимир Сердюк
