… Слідом за Фукуямою і Семюел Хантігтон зі своїм ”Конфліктом цивілізацій” потрапив у немилість до вітчизняних філософів. “Брехня! Немає ніякого конфлікту цивілізацій!”- каже український філософ Вахтанг Кебуладзе. А його колега Володимир Єрмоленко, хоч і допускає їх множинність, але закликає не відмовлятися від дискурсу часів Просвітництва, за яким – цивілізація на Землі одна, а все інше — варвари. “Інакше, каже він, ми опиняємося в ситуації, коли не можемо сказати, що масові вбивства людей це – варварство, що скидання авіабомб на житлові квартали це – варварство, що розстріл евакуаційних колон цивільних це – варварство”…
За цією логікою, є цивілізація, вибудована Вестфальським миром, закріплена Версальським договором і відшліфована Атлантичною хартією — і ми туди прагнемо. І все, що проти цієї системи — дикунство, варварство, всесвітнє Зло.
… Але немає нічого вічного під місяцем. Минув час, і дихотомія “цивілізація- варварство” стала тісною для еліт тих народів і культур, які ще вчора перебували в затінку європейської і євроатлантичної величі. Сьогодні вони висувають свої пред’яви.
Ідеться, насамперед, про китайців.
У Піднебесній ніколи не вживали формули “національна держава” стосовно Китаю. А останнім часом в риториці Сі Цзіньпіна зникли згадки й про державу соціалізму. Її замінила теза про “китайську цивілізацію”, яка то ототожнюється з державою, то зухвало вихлюпується за межі її кордонів.
Спокусливу ідею множинності цивілізацій на Землі тривалий час розкручує велика група китайських філософів. Найбільш впливовим з них є професор Пекінського університету Жуань Вей. Йому й належить таке поняття як “геоцивілізація”.
Філософу 69 років. Докторську ступінь він захистив в Едінбурзькому університеті. Потім був Гарвард, професорство у Кембріджі. І повернення до Китаю. Те, що пропонує Жуань Вей, ламає усталену систему стосунків у світі. Принаймні її філософське підгрунтя.
***
Що ж воно таке “геоцивілізація”? Ось деякі тези філософа:
1. Треба забути, що світ поділяється на «цивілізацію і варварів», і далі жити за формулою “культура і культура”, “цивілізація і цивілізація”.
2. Західні теорії множинних локальних цивілізацій (Шпенглер, Тойнбі, Хантінгтон) не можуть пояснити, до якої з них належать, скажімо Японія. До якої – Ізраїль, Австралія. Тому Жуань Вей пропонує не звертати уваги на такі маркери, як ступінь свободи економіки, стосунки людини й влади, релігія і суспільна мораль — вони є другорядними. Головне — так звана “географічна доля”.
3. Володимир Єрмоленко, поділяючи світ на “цивілізованих” і “варварів”, посилається на етимологію слова “цивілізація”, яке походить від латинського “цивітас” і є близьким з поняттями “поліс”, місто, республіка. Але це з точки зору європейця. У китайців поняття “цивілізація” має інше походження. Ієрогліф “юань” в терміні “діюань веньмін” (“геоцивілізація”), можна прочитати як -”невідворотна доля”, “боже провидіння” тощо. Якщо говорити прямим текстом, це значить, що кожен народ раз і назавжди прикутий кайданками ідентичності до “материнської геоцивілізації” і приречений вічно перебувати в її орбіті.
4. Історична доля, на думку Жуань Вея, минуле й майбутнє народу напряму залежить від того, “хто твій сусіда”. «Близкий сусіда кращий за далекого родича”, цитує філософ китайську мідрість. “Сусідство” в традиційній китайській культурі — категорія недругорядна. Конфуціанство за пріоритетами ставить його на друге місце після сім’ї. І вже за ним за важливістю йдуть стосунки з владою і державою. Сусіди — це “не зовсім” чужаки, хоча й “не зовсім” свої. Їх стосунки можуть варіюватися від любові до ненависті, від дружби — до війни. Єдине, що є безваріантним — їх “неминучість”, “неусувність”, “непозбувність”. Сусідство — попри всі історичні й світоглядні катаклізми, лишається незмінним. Це — твоя географічна доля. А отже, стосунки з сусідніми країнами, на думку Жуань Вея, не можуть будуватися державою довільно, за одним лише бажанням еліти чи народу, або згідно з державною ідеологією. Але – тільки враховуючи інтереси сусідів.
5. В уявленні китайців сусідство – це певна ідентичність, яка окреслює коло “зовнішніх” кордонів нашого світу. Те, що перебуває за цими кордонами — чуже й вороже, те, що перебуває в рамках – спільне. «Геоцивілізацію, пише філософ, – можна розглядати як геоісторичну спільноту однієї географічної долі… із схожою історичною пам’яттю, більше за те, як економічно й політично цілісний геоорганізм (єдине “тіло”).
6. Що з цього випливає? А те, що сусідні народи, нації чи культури, які тривалий час проживають на спільній території, зумовленій географічною долею, не можуть уникнути співробітництва одне з одним. А через співробітництво і протистояння “світові за парканом” — вимушене й невідворотне — об’єднуються в геоцивілізацію.
7. “Геоцивілізаційний” світ, уточнює китайський філософ, звичайно, побудований не з самих лише цивілізацій, поряд з ними існують безліч слабших культурних форм. Але всі вони тяжіють до більш сильних, маючи спільний “культурний ген”, і зрештою, або асимілюються останніми, чи перебувають у стосунках “материнсько-дочірньої спільноти”.
8. Для підтвердження своїх ідей Жуань Вей “витягнув” з китайського минулого (VI – початок V с. до н. е. ) концепцію так званих “п’яти встановлених підпорядкувань”, яка обгрунтовувала розширення зони впливу китайської культури і встановлювала території “необхідного підпорядкування” за межами власне китайських земель, які були населені (з китайської точки зору) “варварами”. Саме так і створювався оплот китайської цивілізації — китайська імперія, коли, згідно з китайською історичною міфологією, правителі кількох ворогуючих національних державних утворень “добровільно відмовилися” від державної незалежності і віддали владу “центру”, створивши вертикальну імперію-цивілізацію, як найбільш досконалий захист від “варварського світу”. Жуань Вей натякає, що такий досвід імперського будівництва буде корисним і іншим культурам.
9. Критики Жуань Вея сумніваються в тому, що саме зачарування високою культурою Піднебесної є справжньою причиною перетворення її в геокультуру. Справжня причина — це потужна економіка і могутня армія, які дозволяють державі ультимативно натякати: ми, мовляв, готові виявити лояльність до сусідів, але за однієї умови: ви демонстративно афішуватимете близкість до нас за “культурним геном”. А якщо хтось ці натяки не розуміє? А тоді вас змусять до “генетичної близькості”.
Дослідники політики сучасного Китаю помітили, що в офіційних документах (а головне – в філософських трактатах китайських учених) все частіше звучить розчарування даоською максимою: “м’яке перемагає тверде”.
За новітньою китайською ідеологією, “м’яка сила” привабливої китайської культури має спиратися на “жорстку силу” економічних, політичних і військових аргументів китайської держави. Наразі Китай у собі таку “жорстку силу” відчуває.
***
Одразу скажу, що знайомство з теорією Жуань Вея було доволі побіжним, знавці китайської мови й культури мене виправлять. Але все ж декілька висновків можна зробити.
Перший. Концепція “невідворотної географічної долі” означає повернення до материнського лона “китайської геоцивілізації” не тільки Тайваня, але і Японії, і Південної Кореї, які, мовляв, марно шукають своєї долі в лабетах чужої їм західної цивілізації.
Вестернізовані Австралія і Нова Зеландія, які є результатом тривалої “геополітичної агресії” того ж таки Західного світу, рано чи пізно теж будуть навернені до материнського лона — як не добром, то силою.
Друге. Теорія “геоцивілізацій” здається зручною для експансіоністської політики росії. Але тут не все так однозначно. Росія, аж ніяк не підпадає під розряд геоцивілізацій, бо відповідно до концепції Жуань Вея, “інфікувала” чужою європейською культурою (як на наш погляд надто спотвореною) терени суто китайської цивілізації. Піднебесна покликана “очистити їх від скверни”. А тому російські філософи з певною тривогою і ревнощами спостерігають за імплементацією ідей Жуань Вея в практичну політику Сі Цзіньпіна.
Третє. Щодо України. Вона знаходиться на лінії дотику Західної цивілізації і Східної, і китайські політики цілком можливо ще не визначилися для себе, чи є вона Європейською чи разом з росією тяжіє до якоїсь з азійських.
Можу передбачити, що з точки зору китайця, навіть освіченого, культурно українець майже нічим не відрізняється від росіянина. У нас одна ортодоксальна віра, одна кирилична абетка, давня історія описується одним і тим самим літописом. Там, де ми бачимо ментальну прірву між нами і росіянами, китайці бачать тимчасові розбіжності сусідів, які посварилися через якусь дрібничку..
І звідси — тривожний для нас висновок: оскільки ми і росія належимо до однієї геоцивілізації і приречені бути “сусідами на віки”, то іншого виходу ніж змиритися і “жити в дружбі” не маємо. Тобто — нам варто не комизитися, а повертатися у “материнське лоно рускова міра”.
Однак, для китайців і тут не все так однозначно. Бо в українців є й інші “одвічні сусіди” – “геоцивілізація” Західної Європи, з якої Україна почерпнула головну базу своєї високої культури. І ця цивілізація так само приречена на сусідство з нами . А ми — з нею.
У Поднебесній, скоріш за все пильно стежать за тим, куди нас зрештою занесе — у тайгу чи до Британських морів. А відтак і будуватимуть свою політику.
***
Боюся, планета людей наближається до кардинальних змін у геополітичних відносинах. Може так статися, що виплекана нами у великих сльозах ідея національної держави втратить свою силу, і все на Землі зрештою вирішуватиметься в рамках озброєного нейтралітету трійкою-четвіркою потужних геоцивілізаційних мегаоб’єднань – кожне із своєю суверенною культурою і неприйнятними для інших цінностями й правилами.
І між цими несхожими світами опустяться нові залізні завіси. І Україні вкрай важливо буде показати всьому світу, по який саме бік цієї цивілізаційної завіси наше справжнє й одвічне місце.
Євген Якунов
