Культура

Це крукові легко згубити пір’їну…

Оце повернувся з мандрів вздовж і впоперек Неньки. Видовище сумне… Села неначе погоріли і люди… Як у Шевченка сказано давно і, видать, на всі часи…

***
немає на кого лишити вітчизну немає на кого
і мову лишити над прірвою в житі немає кому
і дихати важко між цього усього нічого такого
лишається віра на вірі але я їй віри не йму

це крукові легко згубити у небі легеньку пір’їну
це легко пір’їні пірнути гойднувши тяжіння земне
немає на кого покинути милу яку не покину
тому що покинула мила – немає на кого – мене

і що з цим робити – мов камінь важкий при дорозі
немов не поробиш нічого тремтить у пошерхлих вустах
але під рукою завжди забуттів і корозій
сплетіння і вікна розбиті в порожніх містах

немає на кого залишу собі бо немає
на кого лишити на кого немає ніде
неначе на горло засуджений хрестик скидає
і так щоб ніхто не помітив навіщось під плаху кладе

Тарас Федюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.