«Я знайшов би сотні підстав, щоб надіслати вашому превосходительству мої вірші. Але наведу лише одну: я люблю вас. Гадаю, що це цілком достатня підстава.
Я знаю, що мої поетичні спроби не мають великої вартости; лише подекуди можна знайти дещо таке, з чого видно, на що я буду здатен колись.
Я довго не міг вирішити сам для себе, в чому сутність поезії. Мені сказали: «Спитай у Шлегеля». А той мені сказав: «Читай Гете».
Я сумлінно виконав його пораду, і якщо колись із мене справді вийде щось путяще, я знатиму, кому завдячую це. Цілую священну руку, що показала мені й усьому німецькому народові шлях до вічности»
(з листа Генріха Гайне
до Йоганна-Вольфганга Гьоте. 29 грудня 1821)
***
У часи моєї молодости я не мав кому писати таких листів. Віршів не писав. Тоді найближчим мені був Григір Тютюнник, але він повісився.
Про Євшана не чув.
Стефаника знав на рівні шкільної програми, а про Шереха і звуку не було.
Вже 2000-ні подарували мені розкіш епістолярного спілкування з Володимиром Брюггеном. У мене не було «священної руки», але я знаходив і знаходжу великих авторів.
Євген Баран
