Галичина за «щасливої Австрії», за часу правління на наших теренах Великого Цісаря. Хоча за «надмірні сентименти до нашого колоніального минулого» отримала немало нарікань у соцмережі, проте моїм вибором для наступного читання став роман Петра Лущика «Мій друг Франц Йосиф» видавництва «Фоліо».
Розповідь ведеться від імені друга юності і соратника цісаря — Максиміліана Рутецького, який навіть народився в один день з монархом — 18 серпня 1830 року. Крім того Максиміліан має українське походження, його батько на початку 19-го століття покинув рідний Львів і подався шукати кращої долі до столиці.
І справді йому вдалося досягти високого чину у Відні та бути не остатньою людиною при дворі імператора (таки у всі часи вміли наші земляки дати собі раду по світах!). Не дивно, що юний Максиміліан та спадкоємець престолу Франц Йосиф стали друзями.
Рутецький починає свою розповідь з того, що надворі 1914 рік. В Сараєві вбито спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда. Війна в Європі неминуча. І він з гіркотою розмірковує про те, що не було в той час надійної людини біля ерцгерцога, яка б запобігла цьому фатальному випадку та майбутнім кровопролиттям. І пам’ять переносить його в 1855 рік, коли напередодні візиту цісаря Франца Йосифа до Львова з неофіційних джерел стало відомо, що на монарха готується замах.
Тоді на прохання цісаря Максиміліан Рутецький вирушає в рідне місто свого батька, щоб розібратися в ситуації та запобігти злочину.
В процесі своїх розслідувань він стикається з клубком заплутаних і незрозумілих йому речей. Бо в тодішньому Львові переплелися інтереси багатьох народів і культур: німці, поляки, жиди, вірмени, українці. Та й у кожній національній спільноті купа протиріч та непорозумінь. Рутецькому голова іде обертом від всіх тих перепетій. Але на допомогу йому приходить комісар львівської поліції українець Теофіл Людкович. Разом з Рутецьким вони розкручують карколомні змови та запобігають нападу на цісаря.
Так хто ж все ж таки бажав смерті австрійському монарху, а відтак і війни для його імперії? Кажуть, щоб зрозуміти хто винен, шукай того кому це вигідно. А з історії відомо, що вигідно це було Російській імперії. В той час зорі склалися так, що Австрію оминула ця участь і імперія не вступила в страшну війну. Та через 60 років історія повторилася і фінал її був значно кривавішим.
Роман «Мій друг Франц Йосиф» побудований на історичному матеріалі. В ньому «задіяно» велику кількість дійових осіб, багато з яких реальні історичні персони. Крім Франца Йосифа тут присутні і його брат ерцгерцог Карл Людвіг, який справді два роки прожив у Львові, і намісник Галичини і Людомерії Агенор Голуховський, і драматург Олександр Фредро.
А чого вартують описи тодішнього Львова: Полтва ще не заточена в підземелля, новітній театр Скарбека прикрашає місто своєю величчю, бо є третім за масштабами театром тодішнього світу, бібліотека Оссолінських вражає своєю красою, а на площі Фердинанда височіє Тріумфальна Арка (сьогодні тут пам’ятник Адаму Міцкевичу).
У неймовірної краси будівлю Будинку інвалідів на Клепарові (сьогоднішній університет безпеки життєдіяльності) цісар тільки збирається закласти перший наріжний камінь, а вдячні львів’яни на честь монарха мають намір назвати мальовничі пагорби на схід від міста Кайзервальдом.
Аж млосно від всіх тих картин минулого, що постають зі сторінок книжки Петра Лущика, автора, якого я випадково відкрила для себе.
Навіть не розумію чому досі нічого про нього не знала і не прочитала жодної його книжки (а це вже десятий його роман). Адже Петро Лущик мій земляк, мешкає поруч Львова по дорозі на Жовкву.
А ще я дивним чином виявила, що ми навіть вчилися в один час на фізичному факультеті Львівського університету, та чомусь наші дороги перетнулися лише зараз на сторінках його чудового роману.
Я щиро раджу цю книжку любителям пригод, пошановувачам історії та тим, хто закоханий у древній і вічно молодий Львів. Ви знайдете там багато цікавого, можливо навіть зробите для себе якісь відкриття. Бо як сказав один з персонажів роману: «То є Львів, пане». І цим все сказано!
Галина Новосад
