Культура

Уперті йдуть. Талановиті сходять із дистанції…

Зима видається занадто довшою,
ніж потребується, мітиш підошвою
межі відлиги, що суне тужаво
на прикордонні райони держави.
Крапле дощ – терпка сукровиця
з Господнього тіла. Тьмяніють лиця.

Міста порожніють. Йдучи по лезу
свого виживання, залишки плебсу
кидають квартали скніти в ремонті,
І сон довірливо шепче дрімоті:
вимри, кохана, зроби то хутко –
не стане дзвонів твоєму смутку.

Птахи обирають вирій, що згодом
стає перманентний. Зрощені голодом,
лишаються діти – сварливе завтра
старої республіки, оскільки варта
давно розгубила багнети й набої,
крім того лишаємось ми з тобою.
В розбитих будинках скалічений Каїн
шукає вцілілі речі. Камінь
в підмурках Вітчизни хиріє. Натомість
тверднуть дерева, гусне свідомість,
і час іде, як загиблий вояк
в чергову атаку, тобто – ніяк.

(Сергій Жадан. Динамо Харків).

Надвечір ясно вимальовується
лице Йосифа і образ Марії
відчувається легке коливання саду
і світло помітно вкорочується
на рівні очей
Йосиф запалює вогонь
але сірники боляче ламаються
в його захололих пальцях
Марія приносить знадвору
свіжу дитячу білизну
починається посування піску
вночі має бути дощ

(Ігор Пилипчук. Нотатки ім. Ґрети Ґарбо. СНИ. Додаток # 2)

Цю
країну
на
дощі і липи
розмінять, продать й забути зовсім…
Пива випить,
постоять і босим
в край
Голосвіта
піти і зникнуть

(Ростислав Мельників. Казання про Йонуууу. Ексфолікація)

Післямову до самвидавівської збірки з нагоди 5-ої річниці від дня запліднення «Червоної Фіри» (1996) написав ІБТ під назвою «Post coitum (“Червона фіра”: крайовий дискурс)». З тієї писанини заслуговує уваги оцей пасаж: «Самих «фіристів» цілком вільно буде назвати «триголовою гідрою»: минув час, і кожна з голів витворилася на окремішню культурну одиницю. Народження трійки Пи Жа Ме року 1991-го маніфестувало собою прихід а) поетичних весен до Харкова і б) Бу Ба Бу до метрівського стану».

Все би нічого, якби: а) Жадан не став медійною постаттю; б) Пилипчукова хвороба до крадіжок не викинула його за паркан літпроцесу; в) Мельників не став поридним професором літератури; і, нарешті, г) чи ґ) ІБТ не звинувачували б у колабораціонізмі.

З тієї автури навколо «Червоної фіри» уваги вартує … Слава Петров. Шкода лиш, що його «метелик» під назвою “Трамвайність” вийшов у Донецьку взірця 2000 року, і ніхто, сливе, того дебюту не помітив, — і де тепер Слава Петров, — поет, студент і харків’янин, 1981 р.н., — одному Богу відомо:

Коли він уже здіймався над світом,
змахнувши хрестом легко, мов крильми,
римські солдати пили пиво,
вірячи свято у свою всесильність.
Коли затулив він собою сонце,
густо ридаючи кривавою зливою.
Римські солдати подумали «боїнґ»,
римські солдати пили пиво.
Потім його не знайшли між мертвих.
Доля мерців, як відомо, мінлива…
Римські солдати молились сонцю
серед калюж прогірклого пива.

Так буває завжди. Уперті йдуть. Талановиті сходять з маршруту, аби усамітнитись. Крайньою завжди залишається література. Про читача ніхто не думає. Навіщо думати. Ним можна маніпулювати як гурбою. На тому стоїть світ…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.