Отак читаєш високохудожні поезії однієї і високоінтелектуальні есеї іншої і зовсім не акцентуєш на тому, що вони — жінки (здається, наївному, що якраз саме такого ставлення феміністки і добиваються, ні?). А потім читаєш як одна другу зве гергепистим бабиськом, а та іншу — яловою молодицею…
І згадуєш як під час сільської сварки баби Чорноротої з бабою Лисаветкою останнім аргументом було заголювання задниці від численних спідниць та думаєш: ні, жінки — вони і в Африці жінки. Хоча — до чого тут Африка?
Василь Чепурний
Послухав черговий інтелектуальний вихлюп на Ліну Костенко нашої “літературної танкістки” ще й новоявленої “почесної громадянки Києва”. Схоже, на її літературу таки добряче падає попит, раз пані, як завжди манірно, вдалася до слави куренівських перекупок.
Дуже ці одкровення “Чуже під лісом” нагадують сікання глібовської Синиці до Моря (“Що море буцімто згорить – Така, бач, є у неї сила”).
Бути Полторацьким (чи, за мудрим Рильським, Полторадурацьким), клеймуючи Остапа Вишню, – воно, звісно-конешно, теж шанс закріпитися петитом в історії. Але чи варта пам’яті така слава?
Згадую бувальщину про легендарного Миколу Яковченка.nКажуть, якось в товаристві молодих “франківців” зайшла мова про армійську службу. Хтось із юних колег Миколи Федоровича хвалився, як хвацько кермував у війську танком.
— А ми щас провєрім, який ти танкіст, — лукаво усміхнувся Яковченко. — Скажи мені, шо в танкові главноє?
Молодик поблажливо скривився:
— Звісно, двигун, броня, гармата…
— Нєа, — рішуче похитав головою Яковченко.
Вчорашній танкіст здивовано звів брови й очікувально втупився в “метра”. Те саме зробили всі присутні. Микола Федорович витримав паузу, підняв указівного пальця, і мружачись прорік своїм знаменитим хрипанням:
— Главноє в танкові — не наб*діти!
Гадаю, актуальна порада і для нашої “танкістки”.
Валерій Ясиновський
Я протестую!
Щойно прослухав і я це «скандальне інтерв’ю». І не підпав під чари Оксани Забужко, та й немає там ніяких чар. Просто я вкотре побачив, як це ганебно — чинити базарне судилище над такими людьми (а особливо легко — над жінками; для прикладу — Ліна Костенко, Оксана Забужко, Ірина Фаріон…), коли бракує олії в лобі, щоб судити їх по ділах їхніх.
Ми самі нашими слизькими язиками перетворюємо наших геніальних жінок на скажених перекупок і потім віримо в створені нами огидні образи. Замість того, щоб прочитати уважно їхні твори, ми уважно ловимо їхні “жахливі” промахи й помилки, а ще частіше те, що нам такими здалося.
Люди, які НЕ ЧИТАЛИ або читали безрезультатно Оксану Забужко (це ж чудово видно по їхніх репліках!), сьогодні величезною зграєю обпали цю людину і не підозрюють, що це людина не меншої ваги, ніж наші найкращі генерали.
Вам що, ще мало крови? Я протестую! Замовкніть…
Василь Триліс
