Культура

Вмерти у день Соборности…

Сталося непоправне… У Вирій відлетів наш побратим — видатний громадянин омріяної України, леґендарний творець фестивалю «Червона Рута» Тарас Мельник (17.01.1954 – 22.01.2022). За небесною сутністю він був архангелом питомих українських цінностей, вічним революціонером, покликаним до культурної модернізації України.

Розмаїття його обдарованості вражає — композитор і музиколог (учень Мирослава Скорика), фольклорист і етнолог (аспірант Московської консерваторії), аванґардовий джазовий піаніст і учасник рок-гурту «Еней», дослідник звичаєвої педагогіки українців та співзасновник культового дитячого фольклорного театру «Дай Боже!».

Його принципова патріотична позиція не пройшла повз увагу КДБ. Студента Тараса Мельника виключають з Київської консерваторії та «влаштувують» на завод автоматів. Не піддавшись на спокушання та залякування, він з однодумцями напрацьовує концепцію конкурсного фестивалю сучасної української пісні. Фестиваль розглядається як інструмент психологічного єднання українців на основі новітньої української масової культури.

Гостре розчарування недалекоглядною культурно-інформаційною політикою в період Незалежності призводить до тривалої творчої депресії та відчуття безперспективності. Впродовж останніх років він досліджує українську звичаєву педагогіку, сподіваючись актуалізувати прадавні соціальні механізми задля морального зцілення нації.

Попри титанічні зусилля дружини, доньки, лікарів та друзів хвороба не відступила. Його серце перестало битися в Києві о 10:05, в День Соборності України. Переконаний, ім’я Тараса Мельника назавжди увійде в історію України, як постать національного культурного героя…

Кирило Стеценко

Так помирає надія

Вмерти у день Соборности України… тут і в містичний світ недовго ввірувати… Моє знайомство й спілкування з Тарасом було недовгим і нещільним. Але він якимсь чином знав про мене все головне. Оця здатність миттєвої й точної оцінки, мабуть, і дозволяла йому формувати команду на виконання неможливих проектів.

Головним і абсолютно успішним проектом була, звичайно, «Червона Рута»-1989. Бути прекрасним музикантом, організатором, витівником і водночас суворим контролером – цього було замало. Потрібен був талант угадати слабину наполоханих старих пердунів… і поставити на золоту молодь!

І Тарас не прогадав. «Червона Рута»-1989 вийшла переможною битвою рівня Конотопської, її вельможні козацькі реготи й сьогодні летять і відлунюють над Україною, як травнева гроза. І ніякі забалакування й мізерні наступні №№ «червоної рути» вже не затьмарять, не погасять тую славу.

З проектом, до якого Тарас пробував підключити мене, вийшло на поразку. Йшлося про ненависну нам обом совіцьку школу. Тарас прекрасно бачив «безпритульних» дітей, яких та школа ніколи нічого доброго не навчить, і почав усіма правдами й неправдами вербувати їх до себе: «Ось мій комп’ютерний клас [це тоді ще було диво], я вас засаджу на рік-другий за ці столи, і ви станете, крім усього іншого, грошовитими бізнесменами – а неотримані такі самі шкільні чи вишівські атестати потім купите собі, коли вже так кортітиме». Я приводив до нього з десяток подібних дітей, але жодне не прижилося. Тато й мама залякали…

Сила «шкільної освіти» настільки вкорінена й страшна, що вже давно стала звичною й вийшла на рівень — «а як же може бути інакше?» І тому цього разу Тарас програв. Він не припустився якоїсь помилки; він, як завжди, як справжній воїн, пішов на бій з непереможною силою…

Я вже 12-й рік живу в селі, зовсім мало знаю про Тарасову діяльність, але чомусь мені бачиться, що ця його битва була ще страшніша за «Червону Руту», і що саме в ній він поліг – як і належить воїну. Це героїчна козацька смерть, і тих, хто ще здатен вчитися, вона навчить не менше, ніж той незнищенний тріумф 1989-го!

А все ж таки, як боляче…

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.