Тарас Мельник… Пішов ще один титан української культури. Тарас Мельник був саме титаном. Нині здається дивним, що музичний фестиваль може стати поштовхом до Незалежності цілої країни. Та це об’єктивний факт. Фестиваль «Червона рута» у Чернівцях 1989 року надихав нас не лише слухати українську музику (а там відбувся фантастичний культурний вибух).
Учасники тодішньої «Червоної Рути» надовго, а дехто і досі стали і є провідною частиною української сучасної музики. Фестиваль надихав нас (тодішню молодь) до боротьби. І, звісно, та «Червона рута» не могла обійтися без «Ще не вмерла України» — гімну спротиву і гімну боротьби.
І за всім тим стояв зокрема Тарас Мельник. Не лише він (ціле гроно особистостей робили той фест), та він — у першу чергу. Для Тараса «Червона рута» була не одномоментним явищем. Він був справжнім титаном — вперся до плуга і орав цю ниву довгі роки — просував українську музику і українську ідею. Геніальна задумка 
— проводити «Червону Руту» в різних містах України. Так просувалася українська ідея.
Запоріжжя, Севастополь, Дніпро, Харків. Через музику — любов до України.
Тарас був титаном. Ідейним і дієвим. А ще в ранішні часи Тараса цькували за «український буржуазний націоналізм» за часу СРСР, виключали з консерваторії…
А він встояв, виструнчився і його помста цькувачам була грандіозною. На зло радянській системі Тарас Мельник став одним з творців Незалежності України. Несправедливо, коли такими творцями звикли називати лише депутатів ВР, які мали можливість проголосувати за Акт Незалежності. Внесок Тараса точно був не меншим.
Мені пощастило бути знайомим з усією родиною Мельників. Талантом, впертістю, ідейністю природа наділила не лише Тараса, а всю родину. Дружина Ольга, доньки Ярослава (шкода, що пішла так рано…) та Соля — це теж сторінка в українській культурі. Гурти «Дай, Боже!», «Потужні дівчата» (а це родинний внесок Мельників) стали помітними і прогресивними явищами. Соля ще проявила себе і в театрі «Дах» і в гурті «Дах дотерс». А родина — це ж теж Тарас, його праця, його успіх.
Ковід забрав велетня української культури… Солю, пані Ольго, приймить щирі співчуття. Шаную і пам’ятаю.
Тарасе, спочивай з миром, старший друже…
Олександр Доній
