40 років тому, 24 квітня 1979 року зник Володимир Івасюк… Того дня композитор пішов до консерваторії на заняття і пообіцяв батькам бути о 13-ій, але додому більше не повернувся…
Між датою зникнення та датою виявлення небіжчика були загадкові три тижні. Два тижні тривала пошукова операція – з 27 квітня до 11 травня, після чого справу за фактом смерті було закрито. Попри те, що натоді слідів зниклого композитора виявлено так і не було.
Тіло Івасюка знайшли… випадкові (?!) солдати (?!) 18 травня у Брюховецькому лісі. Під деревом лежала порожня сумка Володі, у якій були музичні партитури, у кишені залишалися гроші, на руці годинник…
Офіційна версія смерті – самогубство. З двома версіями мотиву: нещасливе кохання або суїцидальна схильність. Втім рідні, друзі і шанувальники творчості Івасюка не мали сумніву, що композитора вбили кагебісти…
Про останню розмову із Володею 24 квітня тодішній декан історико-теоретичного факультету Львівської консерваторії Володимир Заранський розповідав наступне:
«В той день ми з ним зустрілися на третьому поверсі (Львівської консерваторії) біля сходів, де є запасний хід. Ми привідкрили віконце, запалили по цигарці і я сказав йому: «Володю, наближається сесія, які в тебе плани, чи будуть якісь поїздки, гастролі?». Він часто бував і в Останкіно, і на телебаченні, і в студіях звукозапису… Я кажу, чи будуть виступи, щоб ми склали індивідуальний план сесії, в нас передбачалась така форма. Він каже, офіційно так: «Ні, Володимире Івановичу, в мене всі питання вирішені, я тепер займаюся сесією, готую композиторські роботи до сесії». Ми з ним попалили, попрощались. Я їхав на телестудію, а він мав повертатись в аудиторію, бо перерва була 15 хвилин… Друга пара закінчувалась в 11:45, о 12-тій починалася наступна. Після цієї розмови, я вийшов. Біля нашого головного входу стояла моя машина. Впритул до моєї машини стояв «Москвич». Підходить до мене чоловік 32-35 років. І питає: чи є Івасюк на заняттях. Я грішною справою подумав, що мене перевіряють, чи я його з пропусками не покриваю, адже я призначив йому тоді ще стипендію, тоді було з тим строго… На що я ствердно відповів: «Так, він все відвідує». «А де заняття?», – питає. Заняття було на третьому поверсі, кажу гляньте собі в розклад… Я вже так потім аналізував, що машина до моєї дуже близько була припаркована. Я тоді завжди на модель машини дивився, на номер міг глянути, а того разу я не міг побачити… Я тоді заднім ходом від’їхав і поїхав на телебачення. Після цього довідуюсь, що Володимир Івасюк щез…»
Володимиру було 30 років.
Тодішня влада на довгі роки заборонила виконувати твори Івасюка, багатьох митців почали переслідувати, декого заарештували й позбавили посад та цькували. Могилу композитора тричі підпалювали вандали!
Загадкова смерть митця дуже швидко обростала різними чутками. Офіційну версію про самогубство широкий загал не сприйняв. Громадськість вважала, що то була розправа над українською інтелігенцією — усіма, хто вивищувався із загальної маси самобутнім талантом, — цілеспрямована політика злочинної влади тоталітарної держави, яка вдалася до мученицької розправи над молодим митцем, який вже на той час був символом квітучої, нескореної, вільної України…
Відтоді минуло 40 літ, із яких 28 років Україна є незалежною державою, але як насправді помер Володимир Івасюк — ми й досі не знаємо, бо справа про його смерть не розкрита, незважаючи на те, що судмедекспертиза встановила: на момент повішання композитор вже був мертвий! Архіви справи (вбивства) ані родичам, ані працівникам Музею В.Івасюка так і не відкрили, посилаючись на гриф «таємно»…
Але головне, що пісні митця й досі живуть. Своїм талантом він зробив їх сучасними. 1989 року «Червона рута», а згодом «Пісня буде поміж нас» стали назвами однойменних фестивалів.
1994 року Володимирові Івасюку (посмертно) присуджено Державну премію імені Тараса Шевченка. 1999-го в Чернівцях відкрили Меморіальний музей Володимира Івасюка. 1 березня 2009 року композитору присуджено звання Героя України (посмертно). 2011-го на кошти Святослава Вакарчука у Львові відкрито пам’ятник митцю.
Марія Вишневська
