Перед першим туром президентських перегонів я навіть не шукав аргументів на користь того, щоб віддати свій голос за чинного главу держави. Я знав, що в списку претендентів будуть більш достойні люди.
У мене був мій кандидат, Руслан Кошулинський, від команди об’єднаних націоналістів, чоловік гідний мого голосу.
Тож ви можете собі уявити скільки мені коштувало зусиль не послати за хроном видатних діячів культури та моральний авторитетів нації, шо взяли собі за паскудну звичку нікчемними заявами десакралізувати самих себе.
Але потім як подивився скільки їм років (сумарно вони би мали динозаврів бачити) і подумав: «Ну який хрін? Ще б запропонував їм перед боєм розлити по гранчаках нерозбавлений спирт. Тут давно уже кисіль і манна каша».
Прикро, але вони знову самонагнулися, моральні авторитети моєї нації, на чиїх вчинках і книжках виростало покоління пасіонаріїв, яке, коли прийде час, візьме на себе відповідальність за культуру країни, а коли довелося — пішло добровольцями на фронт.
Оглядаючись назад так і хочеться сказати: пишайтеся, ваша праця не була марною, не марні ваші жертви і ваші втрати — ці чоловіки і юні пацанята, які сьогодні віддають життя за країну, кращі за Павличка, за Мовчана, за Мариновича, кращі за усіх нас!
Борис Гуменюк
