«Харків, Харків, де твоє обличчя?»
Випадково здосвіта випав у глядачі розлогого репортажу на «каналі чесних новин» (чого б то? «цєна вопроса»?) зі зльоту-фестивалю партійного новоявлення. З традиційно святою та божою назвою, а фактично «Гепнутих і Гопнутих»…
Насолився брендовим твіксом пристарілого одутлого пацюка і ретельно поголеного «Прамакашкі», уявив їхні профілі на партійному стягові (наприклад, у графіці совкової матрацної оббивки)…
Не доуявив — люто обурився шлунок, добре, що це було натщесерце…
Послухав ламентації з арени мера Ужгорода, знову про «єдину Україну»… Очевидно, точнісінько так, але по-своєму, по-вовчому «висловлюють позицію» у зграї сіроманців, яка оточила барана.
Камера пройшлася залою — вловив кількоро до кольок забачених начальницьких писків… Складне амбре старого пристанційного нужника і дікалону «Красная Масква».
З одного боку — добре, що ця зараза почала дробитися-ділитися і випадати в осад, що нарешті-таки перекинулася від наших захеканих та вічно голодних покумлених гетьманолюбів і вразила спаяний неписаними ЗЕКонами синьо-біло-колорадський політсходняк екзильного Баті Ростовського — та так, що аж новінські з рабіновичами мураєбойкнулися.
Але з другого…
Скільки ж того гиддя на нашій малоноворосохохляцькій ваті метастазних кубел поробило!
Пандемія!
Валерій Ясиновський
