1. Будь-який мир з Росією – лише пауза перед новим російським нападом. І навіть військова поразка москви чи тривалі міжнародні санкції не означають усунення російської загрози. Росію неможливо окупувати, як антигітлерівська коаліція окупувала Німеччину. Але неможливо і денацифікувати, демілітаризувати й демократизувати ззовні. Єдиний шлях звільнення підданих РФ від рабства, а світу від російської загрози – розпад тюрми народів. А єдиним рушієм такого розпаду можуть бути лише національні й регіональні рухи всередині РФ.
2. Нам слід перш за все подолати штучні перешкоди у власних головах. Подолати меншовартість («це непідйомне завдання»), ізоляціонізм («яка різниця, що там за порєбріком») і зневіру («ці народи не хочуть свободи»). Сьогодні «на всіх язиках все мовчить». Поневолені народи зазнають жорстокої асиміляції. Москва щосили ліпить з них «одіннарод» і використовує як гарматне м’ясо.
Але національні рухи мають властивість за лічені роки набирати надзвичайної сили, а вчорашні слухняні раби – усвідомлювати себе представниками народу, що прагне свободи. Досить порівняти, наприклад, силу українського руху за незалежність у 1914 і, скажімо, 1919 році. Або в 1986 і 1991.
3. Перенесення ненависті українців з росіян на бурятів, чеченців та інші поневолені народи є частиною російської стратегії. Непропорційно велика частка представників цих народів у російських військах в Україні є для москви засобом їх фізичного винищення, а також сіяння ворожнечі між ними й українцями. І те, й інше полегшує асиміляцію цих народів і ускладнює розпад імперії.
Справедливо вимагаючи кари для кожного, хто прийшов зі зброєю в Україну, важливо усвідомлювати, що всі вони незалежно від етнічного походження є російськими злочинцями, а не представниками своїх народів.
Приналежність багатьох убивць до поневолених народів РФ не робить справу звільнення цих народів і розвалу імперії менш важливою. Так само як злочини, вчинені українцями у складі радянських військ у Чехословаччині чи Афганістані, не робили менш важливими розпад СРСР і незалежність України.
4. Представники поневолених народів, які борються за свої права, створили Лігу вільних націй. Вони провели два форуми вільних народів і ухвалили «Декларацію про деколонізацію Росії», в якій оприлюднили план подальших дій.
5. Навіть на громадському рівні співпраця українців з національними рухами народів РФ має велике значення для обох сторін. Те, що саме у Києві відбулася інавгурація Інязора (головного старійшини) ерзянського народу Сиреся Боляєня, і що пан Сиресь зі зброєю в руках став на захист України закладає міцні підвалини взаємин між Україною і майбутньою ерзянською державою. До речі, нещодавнє звернення Інязора до жителів Республіки Мордовії за тиждень лише у Facebook подивилися більше 2 мільйонів людей.
6. На державному рівні можна зробити значно більше. Ще в 2019 році Верховна Рада з ініціативи тодішньої голови комітету у закордонних справах Ганни Гопко ухвалила звернення до світової спільноти про засудження порушень прав корінних народів РФ. Нещодавно секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов заявив про потребу деколонізації Росії і надання поневоленим москвою народам можливості реалізувати право самовизначення.
Важливо, щоб державна політика з цього питання не обмежувалася заявами, а мала системний характер. Україна має всі можливості, щоб сприяти розвитку національних рухів найрізноманітнішими засобами – від інформаційної підтримки до формування національних збройних підрозділів. І окремі з цих кроків уже робляться.
7. Україна має не лише сама підтримувати національні рухи в РФ, але й переконувати в цьому Європу та світ. Захід має подолати страх перед розвалом Російської імперії. Загрозою для Європи і світу є подальше існування РФ, а не її дезінгтеграція. Європа й Америка мають не гальмувати розпад РФ, як вони це робили з СРСР у 1991 році, а, навпаки, зробити цей процес максимально керованим і мирним. І в боротьбі проти путінського режиму поставити перш за все на національні й регіональні рухи, а не на міфічних «хороших росіян».
8. Деколонізація Росії є ключовою передумовою для миру й безпеки в Україні, і не лише в Україні. Тому всіляка підтримка цього процесу є завданням кожного відповідального українця. Ідеться не про якесь штучне розчленування, а про те, щоб дати поневоленим народам свободу. А людям, які живуть на загарбаних москвою просторах – можливість назавжди порвати з російською ідентичністю й усвідомити свою приналежність до цих вільних країн і народів.
9. Тюрма народів упаде. І від цього виграють усі. І народи Росії, які стануть вільними. І самі росіяни, які зможуть нарешті зайнятися власним життям, а не загарбницькими війнами, засудять російський імперіалізм і воєнних злочинців і через каяття вийдуть з міжнародної ізоляції. І, звичайно, від цього виграє Україна і весь вільний світ.
Тарас Шамайда
