Ми оселилися тут у тихому «пенсіонерському» будинку. Чесно сказати, я навіть не уявляла, що в багатоквартирному домі може бути так тихо. Впродовж дня чути хіба що звуки з вулиці, а вночі панує просто звуковий вакуум. Але все хороше, як відомо, колись закінчується. Останнім часом мої чутливі вуха почали вловлювати якісь гучні розмови і зойки ночами. А вдень…
О, це найжахливіше. Бумкання, як я його називаю. Низькі частоти «музик», увімкненої на якійсь підсилювальній апаратурі. Спершу тішила себе надією, що то автівка надворі. Поїде ж колись. Але нічого нікуди не поїхало. Бумкання триває щодня годинами. А сьогодні ще й відчутно посилилося.
Отож, я заповзялася вирахувати джерело зла. Вийшла з квартири, і вуха повели мене… аж на чотири поверхи вгору! І там, на десятому, я таки утвердилася в тій підозрі, яку ще десь на восьмому поверсі навіяв ритм «музики».
«Я налью сєбє бакал вінаааа…» — лунало з-за дверей.
Оксана Драчковська, Польща
