Два роки тому пішов у кращі світи Іван Драч. Попри його керівничу невмілість, я любив цього чоловіка — за поезію, за його погляд на світ, за шукання себе в світі… Шкода, що інколи і він дрібнів, як останнього разу, коли приїхав до Чернігова заробити кілько грошиків на підтримці кримінального політика прилуцького розливу…
Але все пробачає його поезія і широка душа.
… Йдемо в ЦК (так студенти звуть центральний корпус педагогічного), я попереджаю про якусь залізяку під ногами: «Обережно, не впадіть!». І його миттєва реакція: «Та нічого — зразу і вулицю моїм іменем назовеш!» Я тоді займався декомунізацією і перейменуванням вулиць відповідно…
А ще ми говорили про Довженка — він навіть пропонував, аби я підготував Довженківську енциклопедію. Про японську культуру говорили, яку він любив. Про борщ з молодої кропиви…
Віддав мені оригінали кількох своїх віршів — чого це він так розщедрився?!
… Ховали Івана Драча тільки з одним значком на піджаку –«25 років Народному Руху». Ховали першого голову Народного Руху України……
Василь Чепурний
