Перші торгові санкції США: Канада, Мексика, Китай. А де Росія? Чому серед перших цілей торгових санкцій США опинилися Канада, Мексика та Китай? Невже саме Канада настільки “насолила” світовій економіці, що її слід добивати, а не Росію, яка грубо порушила всі норми цивілізованого співіснування?
Ці санкції — перші реальні дії, а не просто риторика адміністрації Трампа. Вони не є спонтанними, а добре продумані. Росію залишили “за дужками” не для того, щоб досягти успіху в перемовинах щодо війни в Україні. Трамп переступив через китайські інтереси свого спонсора Ілона Маска і запровадив 10% мита на всі товари з КНР. З урахуванням логістичних витрат це фактично означає 25% — як і для Канади.
У тактиці Дональда Трампа немає нічого нового. Він просто дістає з нафталінової скрині Кіссінджера старі сторінки тіньової дипломатії. Її суть проста: якщо хочеш зруйнувати небезпечну коаліцію, одного її учасника карай санкціями, а іншому підсовуй “пряники”. Так діяли Ніксон і Кіссінджер щодо Китаю та СРСР. Вони викинули Китайську Республіку (Тайвань) з ООН і ввели туди комуністичний Китай. Потім, використовуючи політику “відкритих дверей” Ден Сяопіна, США почали масово вкладати інвестиції в КНР, водночас посилюючи санкції проти Радянського Союзу. Тоді СРСР мав значно міцнішу економіку, ніж Китай, але цей трюк спрацював: Радянський Союз розвалився під вагою економічних проблем, а Китай потужно вирвався вперед.
Чи повторюється історія?
Ще в 1990-х роках американські політологи прогнозували нинішню ситуацію та розробляли рекомендації на майбутнє. Наприклад, Самуель Гантінгтон у книзі “Зіткнення цивілізацій” пропонував повернути Росію на бік США, навіть пообіцявши їй контроль над нафтоносними державами Перської затоки. Деякі аналітики, як Збігнєв Бжезинський, бачили це у форматі демократичної Росії, інші, зокрема Гантінгтон, вважали, що це не має значення — головне, щоб ядерні ракети Москви були спрямовані проти Китаю, а не проти Америки. Це реальна політика (realpolitik) в чистому вигляді.
Однак Дональд Трамп, схоже, думає, що в Пекіні та Москві цих книг не читали. Насправді там давно зробили висновки з трюку Ніксона-Кіссінджера. Китай і Росія вже уклали такі угоди про співпрацю, що роблять будь-які санкції та мита щодо знищення їхньої коаліції малоефективними.
Але Трамп все ще сподівається на свій “геній перемовника”. Для його переговорів із Путіним не потрібні ні українці, ні європейці. І Москва, і Пекін можуть тривалий час підігравати йому в цій грі, використовуючи його як таран проти НАТО та ЄС.
Чи є в команді Дональда Трампа хтось, здатний зрозуміти, що авторитет США у світі впав настільки, що їм просто ніхто не вірить? Нових стратегічних коаліцій з Вашингтоном ніхто створювати не буде. Коли це зрозуміють у в Білому домі? Чи є у тій “дитячій кімнаті” прямо зараз дорослий? Не схоже.
Тому Дональд Трамп і далі гарцюватиме на своєму дерев’яному конику, сподіваючись, що його методи спрацюють так само, як пів століття тому. Гарцюватиме і марнуватиме дорогоцінний час, який можна було б використати для зміцнення перевірених коаліцій і встановлення миру в Європі.
Віктор Лешик
