Ти народився в достатку, на сніданок їсиш камамбер і хрусткий багет, які є дешеві і в надмірі. До вегетаріянського обіду без ГМО ти можеш перехопити фужерик ординарного винця. А на вечерю з усією родиною чи компанією друзів піти в ресторанчик середземноморської кухні, щоб обговорити враження від недавнього велотуру середньовічними замками.
А тут – війна. Дика-предика аномалія. Найабсурдніший абсурд. Найнонсенсніший нонсенс. Європейську людину, яка живе саме так, як має жити нормальна й вільна людина в 21 сторіччі, цілком можна зрозуміти. Її стан від нашої війни я б описав так: шок від аномалії.
Якраз звідсіля й витікає інфантильне заперечення всього поганого. «Війна трапляється, але не з нами, бо ми занадто хороші й мирні для такого неподобства», – ця типово-європейська логіка є абсолютно правильною. Бо вони ще 80 років тому подбали про неможливість воєн на своїх теренах.
Ми живемо в епоху банення чутливого контенту. Те, що тебе дратує чи ображає, ти блокуєш. Чутливим контентом є війна. Якщо в найближчий час не буде достойних рішень по нашій війні – вона почне банитися. Бо європейці свої держави робили сильними й заможними заради камамберу на снідання й велотурів на вікенд – а не безкінечної воєнної прорви за тридев’ять земель від них.
Ну а тут що…
А тут і досі тривають постійні пошуки винного замість визнання своїх помилок. Тут і досі витісняються на периферію всі системні судження, які дали б цілісну концепцію розвитку подій. Тут досі нема нікого, хто нашкріб би бодай горстку хоробрості й озвучив реальну, а не ура-марафонну картину світу та сценаріїв війни. Не під силу це віртуальщикам.
Ідеологія «рвати тут і зараз, поки є ідеальна нагода» затьмарює розсудок і відсуває на десятий план державницькі й національні інтереси. Не під силу це бонвіанам, які все своє доросле життя звикли жити собі на втіху, в своє задоволення, розкошувати, купляти дороге шмоття, смачно ресторанити, з насолодою розважатися, впиватися своїм сибаритством і гедонізмом, де плотське заміняло духовне.
Європейці свій гедонізм заслужили громадянською мудрістю. А ці – елехторальною дурістю.
Остап Дроздов
