Політика

Я теж запалю Свічку Пам’яті…

Таким було моє дитинство у звичайному українському селі, де постійно звучали два слова – «война» і «голодовка»…

Дід і бабуся – Олександр та Софія Корольки – вижили у голодовку 1932-1933 рр. тільки завдяки згуртованості сусідів та неймовірної працьовитості.

У діда були жорна.
Щоночі вони із сусідами викопували ті жорна зі схованки, заносили до клуні, жорнували — терли зерно чи кукурудзу (теж зі сховку), а інші чергували навколо, аби не прийшли «нічні гості»… Мололи на один раз, потім знову закопували жорна у землю, до ранку треба було приготувати їжу, теж потайки…

І вдосвіта – на роботу у колгосп!
Голова колгоспу слідкував, аби раз на день готували суп-баланду…

І це теж був спротив системі!
Про ці життєві події розповідається у книзі журналістки Світлани Орел «Ті, хто не хотів помирати мовчки…», презентація якої відбулась напередодні сумних роковин Голодомору.

Пані Світлана одна з небагатьох журналісток, яка має «внутрішню струну-камертон», уміє відчути й відтворити емоцію крізь роки…
Дякую за пам’ять…

Лариса Гайда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.