Помиляється той, хто гадає, що то Путін вигадав маніпуляції з «Новачком» та полонієм. То набагато давніша справа. 30 серпня 1918 року на заводі Міхельсона у Москві було скоєно замах на «вождя світового пролетаріату» Володимира Леніна. Організував його найближчий соратник «вічно живого» — Яків Мойсеєвич Свердлов. Він на ту пору набрав чималої ваги, став фактично другою людиною у радянському уряді та сам хотів стати на чолі «світового пролетаріату» в його безкінечному марші до комунізму.
Щойно одужавши від ран, товариш Ленін, користуючись тим, що товариш Свердлов якраз хворів на застуду, відвідав його за місцем проживання й пригостив тортиком з дуже цікавою начинкою. Спробувавши кондитерський виріб, який було «випечено» спеціалістами з фармакології на кухні головного чекіста Фелікса Дзержинського під пильним наглядом нового ленінського фаворита Йосипа Сталіна, товариш Свердлов відправився у країну вічного полювання на бізонів.
А замах Ленін і компанія використали для масового терору проти своїх політичних противників, звинувативши в ньому партію есерів, та влаштувавши їм масову різанину.
«Найлюдянішій людині» так сподобалася ідея тортиків, що він у 1921 році наказав створити «архітаємну» токсикологічну лабораторію, яка підпорядковувалась виключно і лише особисто йому. Її першим керівником став професор Казаков. Скільки особистих ворогів Леніна відправилися полювати на бізонів, посмакувавши тортика або чайку, зараз не скаже вже ніхто…
Проте інші комуністи також розуміли переваги хімічних речовин у справі боротьби за владу. І вже товариш Ленін у січні 1924 року спробував їх на собі — товариш Сталін не став чекати, доки Ілліч сам вріже дуба.
Пізніше товариш Сталін надішле у подарунок тортик дружині Леніна — Надії Костянтинівні Крупській. Та натяк зрозуміє й віддасть усе нажите непосильним трудом — номери рахунків у швейцарських банках, де у товариша Леніна (як і в інших провідних більшовиків) зберігалося «на чорний день» 75 мільйонів франків.
Власне, уся історія Радянського Союзу — не та, яка була відома кожному піонеру та пенсіонеру, а справжня, таємна — це безперервна вервечка таємних убивств, зради та небаченої у світі корупції. І якщо хтось думає, що токсикологічну лабораторію закрили після смерті Сталіна, то дуже помиляється. Її було лише розширено. Вона отримала назву «Спецлабораторія № 12» Інституту спеціальних і нових технологій КДБ СРСР.
Павло Бондаренко
