Не збирався нічого писати про політику. Лишився тиждень, отже симпатії, певно, сформовані. Тому – нема сенсу. І бридко…
Але зазирнув до стрічки новин, вдихнув істерики, яку розганяють ці штабні йолопи і яку зі страху та нерозуміння підхоплюють пересічні люди, підхоплюють через егоїзм, через довіру до «своїх» (хоча нема там ніяких своїх, забудьте!).
Я тут – не про всіх: порядні люди завжди лишаються порядними. Але ті, хто «на роботі», – просто «запальнички».
Ви хоч розумієте, що не можна жити в одній країні і так ненавидіти?! І якщо маєте у серці таку ненависть, то хоча б не демонструйте її так наопаш! Бо люди назагал різні. Хтось із вас посміється і… викине геть на смітник вашу нарочиту ненависть. Але біда в тому, що декотрі візьмуться гострити бумеранг, надувати щоки, пухкати, мов заіржавілий совдепівський чайник, – власне, як ви самі оце надуваєтеся із вашою ненавистю, майже один в один.
Хоча я вірю, що ера ненависті завершується. І ось у чому тренд: вона неодмінно і всім гамузом також піде в смітник! Бо це саме вона, ненависть, найбільше всіх нас «дістала», саме вона дала нам такий «непересічний» результат.
Ви розумієте – ви, штабісти, – що після 21 числа треба буде якось жити, а ви вже все за всіх повирішували, про все гучно заявили. І як до кого ставитись, і як ненавидіти, і як презирливо спопеляти. Заявили в деталях і крупним планом. Щоб ніхто, боронь Боже, не помилився і нічого не сплутав…
Ну, і що тепер? Як далі? Ви подумали?
Сергій Воронцов, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
