Читаю заяву Трампа про те, що Крим варто було здати і що путін в Україні все розбомбить і, мовляв, треба було з ним домовлятися. Виглядає як путінський прислужник. Риторика в нього часто була подібною у стосунках з пуйлом. Особливо огидною була його поведінка під час спільної прес-конференції у Гельсинкі. Здоровезний такий чоловік стояв напівзігнувшись біля гномика і шанобливо слухав всю херню, яку той городив.
Після визнання перед путіним лугандонії перед 24.02. Трамп зробив заяву про геніальність цього кроку (???!!!)
З іншого боку, за його часу було ухвалено декларацію Помпео по Криму. Вона була така проукраїнська, що в адміністрації президента України тоді могли б позаздрити. А коли сам Трамп приїздив до Меркель сваритися з приводу «Північного Потоку-2», то його словеса були просто як у Бандери. Він тоді не лише сварився, але й пропонував скасувати тарифи у США для металургійної промисловості Німеччини в обмін на закриття того Потоку. Меркель тоді відмовилася.
А промова Трампа у Варшаві, коли він приїхав відкривати хаб для скрапленого газу?! Її поляки тоді порівнювали з промовами Рейгана. Він тоді росію змальовував мало не як імперію зла. І робив це не тому, що раптово зненавидів москву і полюбив україну, а тому, що на нього впливали багато обставини, зокрема, спонукали ті бізнес-кола, які привели його до влади.
Нагадаю, що у Байдена, попри його заяву, що путін убивця, спершу домінувала концепція Салевана про «стабільні і передбачувані» стосунки з росією. Через 5 днів після його інавгурації «Північний Потік-2», заморожений при Трампі, було відновлено — будівництво маю на увазі. Але життя змусило змінити підхід, і тепер Білий Дім сповідує жорсткий підхід — концепцію Блінкена.
І це сталося не тому, що Байден раптово полюбив Україну. Політика річ мінлива. На неї впливає дуже багато факторів. Тому мусимо сприймати все з холодною головою. Найяскравіший для нас приклад: порівняйте риторику Зеленського часу його приходу до влади із нинішньою. Його на Заході з Черчиллем порівнюють.
Бо в народі існує таке явище – любов до одного політика, ненависть до іншого. При згадці одного імені його ненависники починають битися в епілептичному припадку від ненависті. При згадці іншого вони ж розтікаються рідкою олією від щастя. Не варто орієнтуватися на імена. І пам’ятаймо, що сьогодні політики можуть говорити і робити одне, а завтра геть інше.
Так що плюймося від заяви Трампа, але не впадаймо у відчай. Попри всю небайдужість до путіна, Трамп нині не при владі і мало на що впливає. Тому не психуймо, не нервуймо. Він ляпає язиком, а нам своє робить.
Юрій Луканов
