Я завжди говорив і говоритиму — людина, яку вибрали Президентом України, рано чи пізно має змінитися, якщо, звичайно, це не відвертий ворог цієї країни.
Така має бути діалектика розвитку свідомості того, хто обійняв найвищу посаду в Україні. І навіть не важливо, що до того моменту людина майже нічого не знала про свою землю і про суть українства. Тим стрімкіше має йти цей процес прозріння!
Отже, Володимир Зеленський в Канаді.
Сама доля розпорядилася так, щоб сьогорічна Конференція з питань реформ в Україні проходила в Торонто — одному з найпотужніших центрів українства в Новому світі, де проживає нині близько півтора мільйона українців.
Я мав честь двічі, з інтервалом у 25 років, виступати з концертами у цьому місті, а заодно активно знайомитися з життям українців у цьому регіоні. Отож, якщо все складеться добре, то нинішній Президент України дізнається більше про Україну і українців, серед яких він МАВ ЧЕСТЬ народитися.
Можливо, першим красномовним фактом на підтвердження цього є його зустріч із міністром закордонних справ Канади Христею Фріланд, яка зустріла його вітальним словом рідною їй українською мовою — мовою своїх батьків. Можливо, вона, або хтось іще, розкаже Володимиру, яку роль відіграли та й продовжують відігравати українці в житті сучасної Канади. Як приблизно 130 років тому з’явилися вони на берегах цієї країни, привізши із собою хто грудочку рідної землі, хто торбинку зерна, а хто книжку творів Шевченка чи Франка. Як тяжко вони працювали на найтяжчих роботах, щоб закріпитися тут. Як навчали своїх дітей, віддаючи на це останні кошти зі свого скромного заробітку.
І сьогодні серед еліти Канади чимала частка українців — юристів, ріелторів, лікарів, військових, банкірів, журналістів. Вони не забули рідної мови — і відчувають потребу в рідній українській культурі, яку дуже люблять. Я це відчув на своїх численних концертах у Торонто.
Дуже сподіваюсь на те, що хтось розкаже Зеленському, що Торонто нині — значно більш українське місто, аніж Київ. Тому що в ньому існують як мінімум ДВА телевізійні українські канали («Контакт» і «Форум»), які регулярно транслюють свої програми українською мовою і розповідають про життя українців у Канаді, я мав честь бути героєм їхніх телепрограм.
Тут, у Торонто, є як мінімум чотири радіостанції, які регулярно крутять українську музику і пісні, і не мають жодного уявлення про якісь там обмеження чи формати. І мої пісні також звучать в їхніх ефірах!
Тут виходить більше десятка україномовних газет та журналів широкого спектру — від релігійних до культурно-розважальних.
Тут діє Інститут Святого Володимира, що об’єднує всю творчу і культурну еліту Торонто, проводячи виставки, освітницькі форуми і науково-дослідницьку роботу. І в їхній бібліотеці є книжки моїх поезій!
І тут, в Торонто, на вихідні для українців існує великий вибір, куди піти і який захід відвідати — до їх послуг концерти, виставки, українські вечорниці і ярмарки декоративно-прикладного мистецтва України. Я відвідував ці заходи!
А ще — тут прямо на вулицях, зокрема на Блур-стріт, можна побачити авто з українським тризубом на капоті або з українським прапором, що тріпоче на вітрі. І це неймовірно радує і наповнює гордістю за Україну. Чи зроблять Зеленському екскурсію по українських церквах Торонто, яких у місті майже два десятки — різних конфесій. Де служба відбувається українською мовою. І вони не ворогують, а навіть співпрацюють між собою!
Я впевнений, що Зеленському не покажуть і старечих будинків Торонто, які вражають своєю якістю і впорядкованістю, де за мешканцями існує ідеальний догляд, завдяки якому люди тут доживають до 90-100 років. І це не перебільшення – я це бачив на власні очі. Я виступав перед цими людьми – вони неймовірні!
Гадаю, не покажуть йому і українських шкіл, у яких сотні дітей, які навчаються рідною мовою, а на дозвіллі співають і танцюють в українських колективах, яких лише в Торонто — сотні!!!
Взагалі, Канада вражає кількістю і якістю своїх соціальних програм, тому що тут відсутня корупція і чиновницький бюрократизм, бездоганно працюють закони. А політика мультикультуралізму не схиляється в бік жодної з культур, а будується за принципом культурних кластерів і національних громад.
Можливо, Володимиру розкажуть, що в Канаді неодноразово піднімалося питання про надання українській мові статусу однієї з офіційних державних мов. Сподіваюся, що це питання вирішиться найближчим часом! Можна ще багато про що говорити і порівнювати життя українців в Україні і Канаді. Але будь-які порівняння будуть не на нашу користь.
А відтак, можливо, на пана Президента України і на його свиту зійде якесь прозріння — і вони зрозуміють причину більшості бід і негараздів, від яких потерпає український народ. І в більшості своїй вони лежать не в економічній, а в моральній і культурній площинах. Тому що нинішня Україна продовжує бути уламком найжахливішої імперії, яка відправила на той світ сотні мільйонів людей і продовжує калічити українців морально своїм щоденним інформаційним і військовим вторгненням, нав’язуванням своєї парадигми життя.
І тоді новообраний Президент України, можливо зрозуміє і визначиться: хто він — малорос чи українець в ментальному сенсі цього слова? І куди рухатиметься країна, яку він очолює? Якої перспективи бажає він народові, який розсіяний сьогодні по багатьох країнах і світах, але у більшості своїй ще тримається рідної землі, тому, що надія вмирає останньою, як говорили спартанці.
Він має усвідомити, що словосполучення «какая разніца на каком язикє» — це ідеологема наших недругів, яка тримає нас у їхньому хомуті. І треба діставати свою шию із ярма, якщо ми справді думаємо про майбутнє. І розвивати свою культуру і свою ідентичність так, як це зробили наші брати за океаном, у тому ж Торонто.
Отже ж спостерігайте, надихайтесь і вчіться, пане Президенте, і робіть висновки! Робіть їх швидко, бо часу не лишилось!
Анатолій Матвійчук
