День важкий сьогодні.
Була в онкодиспансері, подругу дитинства провідувала. Чи прощалась уже з нею… Не знаю. Важко, боляче, кричати хочеться.
Там — чистилище, пекло, вхід до раю, завалений на порозі тілами тих, хто відходить у засвіти. Страшно. Дуже страшно.
Там не лаються. О, ні!
То мені лаятись хочеться. Ось так, наприклад: дорога ви наша розпреславна докториця, славетної династії нащадок, Ольго Вадимівно БОГО-МОЛЕЦЬ, трясця вашу розпретуди через три коромисла, качка би вас копнула, ковіньку вам в дупу і сто чортів у печінку, щоб вам добре було!
А «Законороект про паліативну медицину» ви не хочете ініціювати з таким самим завзяттям, як цей ваш законопроект про кругообіг херні в солов`їній фонетиці?!
Чи то не той профіль, де можна попіаритись в образі рятівника Неньки?
Любов Бурак
