Новорічна тирада президента не була словом до українського народу. Тому й без державних символів – гімну і прапора. Це було заохочувальне звернення до «своїх», для яких це не суттєве. Як і перескакування з рідної мови на чужинську.
Лицемірство «нової команди» в тому, що їй не байдуже, які назви вулиць і які пам’ятники там стоять. Якраз, що вони воліли б — аби стояли катерини, суворови, щорси, жукови, ватутіни, павлики морозови. Бо в цьому мотлосі, в затхлому колоніальному кубелечку, комфортно совковій малоросійській душі.
Марять асфальтами.
Але ж кривава війна, як зауважує мій приятель художник із тих країв Петро Антип, прийшла саме на добре заасфальтовані вулиці Донецька з «правильными названиями и памятниками». Бо там ще раніше почали закатувати в асфальт усе українське.
Біда в тому, що проголошений новорічний маніфест – це не просто офіційний дозвіл нехтування українською мовою, історією та українськими ментальними цінностями. Це – потоптування пробудженої віри й надії в українській душі.
Мирослав Дочинець
