Ця книжка читалась надзвичайно важко. Спочатку я подумала, що може не варто себе мучити і треба закинути це чтиво куди подалі. Але ж я вперта, тому вирішила іти до кінця, чого б це мені не вартувало (тут я маю на увазі час і нерви).
Мова йде про роман «Всьо ясно», яку написав американський письменник Джонатан Сафран Фоєр, а переклав Ростислав Семків. Книга вийшла у видавництві «Клуб сімейного дозвілля».
Сюжет роману більш, ніж цікавий, я би сказала, просто «бомбезний» сюжет. Уявіть собі 1791 рік, Волинь, єврейське поселення поблизу Колок, біля якого протікає річка Брід. І ось одного дня на переправі через річку перекидається віз із різним крамом торгівця Трохима. Він гине, гинуть його коні, пропадає добро, але натомість хвилі виносять на берег немовля — маленьку дівчинку, яку громада назвала Брід (як і річку) та віддала на виховання самотньому старцю Янкелю.
Відтоді штетль (єврейське поселення) стали називати Трохимбрід. Далі сюжет переносить нас у 1997 рік.
Молодий американський єврей Джонатан приїздить до України, щоб знайти дівчину Августину, яка в роки Другої світової війни врятувала від смерті його діда, який був пра-пра-правнуком славнозвісної Брід. В подорожі його супроводжують два одесити: його ровесник 20-ий Алекс та його дід. Далі вони їдуть на Волинь, знаходять знищений нацистами Трохимбрід і дізнаються багато страхіть, які, може б, і не хотіли зовсім знати.
«Класна книжка», подумаєте ви.
І я б так подумала, якби мені не довелось її прочитати. Бо автору вдалося створити справжню… маячню і сюр на основі такого класного сюжету.
Мабуть, на це теж потрібен неабиякий талант. Хоча, можливо, тут «заслуга» не лише автора, а й «великий вклад» перекладача. Я не читала оригінал і не можу судити, якою англійською розмовляв Алекс, але в перекладі він розмовляє і пише листи Джонатану виключно російсько-українським суржиком, і то таким недолугим, що читати це просто нестерпно.
Але це ще півбіди.
Описи життя євреїв кінця 18-го — початку 19-го століття — то просто маячня якась. Найбільше тут підходить ідіома – «купи не тримається»! Та й описи життя жителів Трохимброда вже в 30-40-х роках 20-го століття теж «зносять» мізки так, що напаосідає думка: може, автор — затятий антисеміт, ненавидить всіх євреїв і тому змальовує їх, м’яко кажучи, дивними.
Хоча чи ж про дивацтво йдеться, коли за норму є сексуальні стосунки з десятирічними дітьми, а п’ятнадцятирічні вже народжували дітей? Тут вже якоюсь педофілією попахує.
Але ні. Автор жодним чином не антисеміт, і про це явно свідчать описи страшних історій знищення нацистами євреїв на Волині. Треба визнати, що саме ці розділи книги були єдиними, які заслуговують на повагу і похвалу.
Ще спинюся на темі описів автором України кінця 90-х. Так, наша країна не була тоді процвітаючою державою, але та маячня, яку описав автор, нічого спільного з тогочасними реаліями точно не має! А стосунки в родині Алекса — то взагалі якась суцільна «чорнуха». Прикро і важко було все це читати.
Зрештою, з суто філологічної точки зору роман читався надзвичайно важко. Уявіть собі речення, у які нанизано по 52 і більше слів (і це не рахуючи сполучників)!
Словом, роман «Всьо ясно» став справжнім зґвалтуванням мого мозку! А знак «Бестселер the New York Times», що інтригує з обкладинки, так і не зміг додати йому в моїх очах позитивного іміджу.
Мені дуже цікава думка решти читачів, хто вже «подужав» цей роман. А надто ж тих, хто прочитав роман в оригіналі або у вдатніших перекладах… А, може, я просто не доросла ще до ТАКОЇ літератури?!!!
Галина Новосад
