Трамп привів у політичний лексикон слово Сдєлка. За руку привів. Воно, певно, впиралося, кричало: “Шеф, только нє ето! Я там нікого не знаю, я більше по бізнесу, або по моралі”. Але Трамп Сдєлку таки уламав, затяг у політику і всадив за “велику шахівницю”. З його (Трампа) появою почали говорити: “він любить Сдєлки, готується до них”, “він бізнесмен – запропонує путіну Сделку”, “чи зможе він нав’язати Данії Сдєлку по Гренландії”….
І телеведучі це підхопили – толдонять, всі як один, і говорящі голови у ютубах туди ж. За Байдена такого не було. Але то фігня якась, як на мене. “Сдєлка” не так звучить у політичнім контексті.
На українську мову це слово так щоби дуже сильно, то й не перекладеш. Бо це буде “Угода” – цілком шляхетне слово, у той час як Сдєлка має скоріше негативну конотацію.
“Міждержавна Угода”, “Угода двох сторін”, “безпекові Угоди”… Звучить прилічно, базару нєт! А спробуй сказати українською “Сдєлка с совєстью”. “Угода з совістю?” Ну, таке… А “Сдєлка с дьяволом” – це “Угода з дияволом?” Знову нє то пальто.
Так само і в зворотному напрямку – в російській мові на Сдєлку прилічного костюма ніяк не напнеш: “Стороны заключили сделку о взаимовыгодном сотрудничестве в оборонной сфере”. Звучить як пародія.
Отже, повернення Трампа спричинило філологічний дисбаланс. Як мінімум в окремо взятому мені.
Вадим Петрасюк
