Політика

Відчуття Баку

Чотири дні в Баку, подаровані Центром перекладу Азербайджану, дякуючи якому вийшли азербайджанською мовою моя книжка «У промінні згасаючого сонця» та книжка Миколи Хомича «Загадка гробниці», стали справжнім відкриттям землі вогню.

Саме так перекладається з арабської мови назва цієї країни.
Великі родовища нафту і газу та консервативна політика дозволили Азербайджану після розвалу Радянського Союзу стати кавказьким економічним тигром.

Сучасний Баку справляє враження благополучної європейської столиці, в обрисах якої виділяються чотири складові: середньовічна архітектура, колоніальна архітектура часів Російської імперії, радянська архітектура і архітектура доби незалежності.

Ось ми в Старому Місті з вузенькими вуличками, де будинки стоять один навпроти одного на відстані витягнутих рук. Тут люблять блукати туристи. В радянські часи на цих вулицях знімали фільми, в яких старі бакинські будинки імітували Стамбул. Тут знімали кінокомедію Леоніда Гайдая «Діамантова рука».

«Міронов бєжал. Там он упал. Сказал: «Шорт поборі!» – показала на вулицю Гуля, яка здає помешкання туристам. Місцеві чоловіки тут при зустрічах по-східному цілуються й обнімаються, а жінки тримаються з достоїнством цариць.

Увечері довга пішохідна вулиця Нізамі залита вогнями.
Пахне морем і шашликами. Неквапливо прогулюються парочки і групки туристів. По проспекту Азербайджану, що перетинає вулицю Нізамі, на великій швидкості пролітають автомобілі. На свист поліцейського, що стоїть на перехресті, ніхто не реагує. Його свист нагадує вправи кларнетиста і, як мені здалося, має виключно ритуальний характер. Він свистить, бо до цього його зобов’язує служба, але це ніяк не впливає водіїв і пішоходів.

Радянська архітектура схожа на сталінки Києва, Мінська та архітектуру Бухареста доби Чаушеску.

Справжні перлини Баку – сучасні будинки. Для втілення своїх фантазій сюди запросили найкращих архітекторів з усього світу, таких, як британська авангардистка іранського походження Заха Хадід та австрійський архітектор Франц Янц. Особливо вражають футуристичний силует Бакинського аеропорту Гейдара Алієва, Полум’яні Вежі, Культурний центр Гейдара Алієва, Музей азербайджанського килима, Бакинський кришталевий зал, торговий центр «Парк Бульвар».

Архітектура сучасного Баку зорієнтована на Дубаї, Париж і Венецію водночас. Тут органічно змішалися Європа і Азія.

Якщо говорити про масову культуру, то Азербайджан перебуває під сильним впливом Туреччини. Зарубіжні фільми на телебаченні й у кінотеатрах перекладаються азербайджанською мовою, а фільми і серіали з Туреччини не дублюються, бо азербайджанська мова майже не відрізняється від турецької. А турецька культура, власне як і Туреччина, не вважаються чужими.

Від азербайджанських письменників я навіть почув сентенцію: «Турки мають дві держави: Туреччину й Азербайджан». Те саме мені довелося почути і від письменників у Кишиневі, що румуни теж мають дві держави: Румунію і Молдову. Ще на початку двадцятого століття у документах азербайджанців навпроти графи національність писалося: турок.

Для Росії Азербайджан втрачений безповоротно.
Попри консерватизм азербайджанської влади, яка за інерцією все ще тримається за СНД через організований Росією карабахський конфлікт, у Москви немає шансів навіть на ілюзії у стилі фентезі про повернення Азербайджану під свій протекторат.

Нове покоління азербайджанців уже не володіє російською мовою, а збудований в обхід Росії та України газопровід «Набукко» свідчить, що Азербайджан відірвався від Кремля назавжди.

***
Після жорсткого приземлення в Борисполі, все ще перебуваючи під враженням від Баку, я прийшов до тями від тиради опецькуватого водія автобуса, що віз пасажирів до Києва: «Дєвушка, дайте ваш чємоданчік». І тоді я підвів голову, озирнувся на аеропорт «Бориспіль», що нагадував дешевий і тісний гуртожиток, на обшарпані будинки, розбитий асфальт і зрозумів, що я вдома.

Після повернення з Баку Київ вражав запущеністю і бідністю. І тільки посмішки й очі людей, що поверталися в Україну, свідчили, що тут ще не все втрачено. У нас уже немає нафти і газу, але залишилися люди, їхній інтелект, активність і віра в себе. І цей єдиний капітал вселяв надію, що тут ще не все втрачено.

Володимир Даниленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.